Війна. Це жахливе слово, що ще довго буде відлунюватися у пам’яті моторошними картинками та мурашками на шкірі. Це слово, що увірвалося в наше життя неочікувано та болісно. Це слово розбудило нас звуками взривів, розлучило з близькими для нас людьми, а в когось назавжди забрало дорогу людину.

Найнеприємніше те, що ми, звичайні люди, майже нічого не можемо зробити. Так, звісно, ми можемо бути волонтерами, хтось іде до тероборони, але ж ми не можемо зробити щось, що вмить поставить крапку на всьому цьому жаху.

Кожен шукає чим зайняти себе. Як би там не було, та саме зараз, сидячи вдома у своєму маленькому селі, я пишу… Я знаходжу відраду у книгах. Читаю – пишу, пишу – читаю. Я думаю про те, що можливо комусь як і мені потрібно відволіктися книгою, можливо, моя книга теж допоможе комусь.

Можливо, хтось скаже що я неправа, що в тяжкі для країни часи я пишу не про війну, не на патріотичні теми… Але я просто не можу про це писати, бо я хочу відволіктися від цього…

Отож, що я хотіла сказати: всім, без винятку, треба чимось займатися. Адже якщо просто сидіти у чотирьох стінах і слухати звуки вибухів, можна просто зійти з глузду. А загубивши самого себе, ми вже не побачимо  перемогу, яка обов’язково настане.

Все буде Україна, друзі!