Про злободенне

Любі читачі! Я хотіла зробити цей допис вчора, але слова не слухалися, зовсім не могла зібрати думок докупи. Та й сьогодні це не дуже виходить, але ми живемо в час, коли кожен мусить сказати.
Це час, коли більшість з нас читає хіба що новини і пише повідомлення рідним, які далеко. Це час, коли ми повинні бути як ніколи сильними і як ніколи згуртованими. І нехай це буде час останнього віддиху темної імперії, нехай ми станемо останнім поколінням, яке віддаватиме життя у борні із цим всесвітнім злом і першим поколінням, яке нарешті покладе край існуванню цього зла.
Це те, що я хотіла сказати як громадянка, як українка в темний час для своєї Батьківщини.

А тепер про те, що я мушу сказати як авторка.
У ситуації, що склалася, важко щось планувати, бо хтозна, що буде завтра. Я не знаю, як поведеться з романом, який зараз пишу, - "Дозволити все". Муза в таких умовах, самі розумієте, не працює, всі думки зараз з нашим військом (думаю, й вам не до читання). Але оскільки ця книга платна, я все ж маю певні зобов'язання перед тими, хто вже придбав її. У мене є кілька написаних наперед глав, решту по змозі також допишу, але це може затягнутися (думаю, ви розумієте, що означає "по змозі" в час, коли ніхто не може буди певним за власне життя).
Я не знаю, як і коли поновлю публікацію, але можу запевнити, що зроблю це. По змозі, звісно.

І ще маю сказати як жінка. Як мама крихітної людини, життя і безпека якої зараз залежить від мене. Моя Крихітка, моя донечка Гаїна, наразі центр мого Всесвіту, і усі мої турботи про неї. Мами мене зрозуміють. І це ще одна причина, чому зараз не до писанини.

Наостанок. Тримаймося купи у новій реальності. Бережіть себе і рідних!
Слава Україні!