Неймовірне фентезі!

Друзі, дуже мало часу маю на читання. Але конкурс мотивує аналізувати твори конкурентів, і конкурентів-друзів. Спершу я почав з роману, який точно буде одним з фаворитів (і це я пишу вже після прочитаного). Опубліковані лише кілька частин, однак вони захоплюють розмахом сюжету, продуманим світом, у якому відбуваються головні події, та неймовірною динамікою. Мені здавалося, що такий швидкий початок дещо загубить зав'язку, однак автори так чудово та органічно створили атмосферу, що уява з перших сторінок активно запрацювала. Я наче переглянув шикарну серію улюбленого серіалу, де головні герої не дозволяли відірватися від екрану. Одним словом, раджу спробувати самим. Роман вартий вашого часу, і впевнений, що далі буде тільки крутіше. Якщо Ви ще не здогадалися, нині я читав "Вартові мороку"! Шикарний дует авторів, і круті та азартні головні герої гарантовані.

Холод Влада пише за Ярослава Закревського.

Анна Пахомова за Аристарха Ейсмонта.

І уривочок, який затягує:

Ліхтар на вході у провулок почав мерехтіти і відволік від роздумів.

— Використання магії поблизу жилих будинків — порушення статуту, — сказав хлопець приблизно мого віку, може трохи молодший.

Ще пару секунд. Треба затримати його всього на пару секунд. З моєю удачею йому ніколи не спіймати мене.

— Такий малий, а вже коп? — я усміхнувся, обережно закочуючи рукав на лівій руці, щоб відкрити зап’ясток.

— Руки вгору, вас буде затримано, — він почав рухатись у моєму напрямку. І саме в цей момент я відчув, що відкат від закляття нарешті скінчився.

— Пробач, але мені вже час, — я усміхнувся і до крові різонув нігтем по своєму зап’ястку. — Сорт інстантанія.

Різкий спалах червоного кольору змусив незнайомця заплющити очі, а я підстрибнув, схопившись долонями за стару пожежну драбину. Удача почала працювати, і за дві секунди я вже був на даху. Все ж не зараз. Не хочу дати їм спіймати мене сьогодні. Тим паче, коли проти мене всього один світлий жовторотик. Дем'ян засміє. Почав бігти дахом будинку в напрямку сховища темних.

— Стояти! — почув позаду себе, після чого відчув потік магічної енергії: вартовий запустив якесь закляття, однак моє шосте чуття під час сорт інстантанії було настільки розвиненим, що я міг ухилятись від будь-чого навіть із заплющеними очима.

— Стій! Поліція! — світлий продовжував кидатись в мене закляттями, однак жодне з них так і не потрапило в ціль.

Трохи пришвидшитись. Ухилитись в один бік, потім в інший, присісти, підстрибнути. Рухи давались напрочуд легко. Допоки діяла удача, мене було неможливо спіймати. Якби ця сила не мала ліміту, я би був непереможним. Однак ліміти є у всього в цьому житті.

— Стою-стою! Ні, точніше, спускаюсь! — весело сказав я, прискорюючись перед стрибком на наступний будинок.

У звичайному стані я б ніколи не перестрибнув через таку прірву між будинками, але зараз стрибати було так само легко, як дихати. А ось татуювання на руці горіло вогнем.

Не зважаючи на всю витривалість, яку дядечко тренував у мені з самого дитинства, я відчував, що знов був на межі. Не треба було використовувати удачу на грі з Дем'яном пару годин тому. Ну чому, чому я завжди такий азартний… Хоча, того разу справа була ще й в тому, що я просто не міг дозволити собі програти братові.

— Не відпущу! — гукнув хлопець і запустив у мене магічний блокатор.

Але я ухилився. Дістав з кишені звичайну димову шашку і кинув її собі за спину. Ворог залишився у димовій завісі, а я зістрибнув на балкон другого поверху, після чого юркнув у порожню квартиру, одну з наших "точок".

Точки були розкидані усім містом, вони були чимось на кшталт мінібункерів для переховування. Ну добре, не втримався, не дав себе спіймати. Пробачте, дядечку, план трохи змінюється. Пробач, братику, але я все ж не облажаюсь. Навіть для справи. Принаймні зараз.

ВАРТОВІ МОРОКУ - ХОЛОД ВЛАДА ТА АННА ПАХОМОВА!