“О, знову це сміхунчик виліз, йому аби посміятись”.

(загадково посміхається)

Ну… я ж не винен, що ви звикли бути нудними снобами, які крім стін тексту нічого не вміють. Я не про всіх, в тім хто вкурсі той вкурсі, як то кажуть.

(задумливо дивиться в сторону, де файно шкварчить пательня, наче повз вас)

Парадоксально, але сьогодні у мене з'явилося натхнення поговорити про таке явище як вигорання.

(дивиться на вас і трошки посміхається)

Що? Ви думали що Містер Чілл не вигорає? Що він - робот? Я розчарую вас. Але… я теж… типу… шкіряний мішок, хм...

(задумливо потирає бороду)

Ви знаєте, поки “Ебонітова Орхідея” прокладає свій перший шлях, я вже почав працювати над продовженням історії про Лаванду. Це наштовхнуло мене на думку, що часом… навіть я… вигораю від свого всесвіту. То ж зрозуміло, чому його читають лише одиниці. І зрозуміло, чому часом читання йде важко, як казав один критик.

Але я категорично відмовляюсь писати ванільні тексти, принаймні поки що. Якщо персонажа щось дратує, то він виливає це сповна. Якщо він злиться, то це насправді. Якщо він радіє - то це щира радість. І не дивлячись на все, я скажу, що мені вдалось створити неймовірно… дратівливий світ.

(витримує паузу)

В тім я вірю, що з таких умовних “страждань” може народитись щось справжнє. І воно буде. “Тю! Можна було почати одразу з цікавого!” (загадково посміхається) Можна було, але тоді не буде глибини.

Коротше, про що це я…

(задумливо дивлячись в сторону грає пальцями на пальцях)

Я думаю, що для будь якої творчої людини цей стан, рано чи пізно, відомий. І тут важливо вчасно розпізнати його наближення і зупинитись. Аби не допустити його посилення. То ж якщо ви прямо зараз відчуваєте, що ви на межі - варто зупинитись. (витримує паузу препаруючи вас немигаючим поглядом) Хоча - ваша справа. Я вважаю, що краще зупинитись на день, чи два, ніж випасти, скажемо, на місяці. Але... всіляке буває.

(важко видихає і продовжує)

Я зрозумів для себе, що вигорання - це неминуче, особливо коли працюєш системно. Неважливо, наскільки тобі подобається те, що ти робиш. Рано чи пізно… це тебе дістане. І ти захочеш просто все спалити і викинути. То ж аби цього не було, я намагаюсь вчасно зупинитись і… перемкнутись на щось інше.

(важливо піднімає палець, з іронічною посмішкою)

Але тут є ще один нюанс. Я помітив, скажемо… цікаву деформацію. Я вже не можу щось “не робити”. Тобто просто сидіти і дивитись в стелю, чи листати мемчики, для мене вже… не варіант. Це відбулось якось поступово, і відносно недавно. Я навіть сам не встиг помітити моменту. Навіть, здавалося б, цікаві заняття, як от відеоігри, вже не приносять мені того задоволення, яке приносили раніше. Так - я ще той геймер, насправді, в тім я не хардкордщик. Я за задоволення без тиску, або контрольований тиск. Хоча… Елден Рінг з модами мені сподобався (загадково посміхається).

Взагалі я не люблю челенджів заради челенджів, чи для того щоб щось там комусь довести - я давно вже довів собі все, що хотів. Тому зараз, навіть граючи у гру, я не можу не думати про те, що робити далі, і починаю щось… вигадувати: нові плани, нові проєкти, кручу ідеї в голові. І врешті решт я… вимикаю гру, і знову починаю щось робити. Часто це щось принципово нове, або розширення чогось, що вже є.

(задумливо потирає бороду)

То ж я вже відчуваю, що продовження історії Лаванди в новій книзі буде відрізнятись від першої книги. І, я думаю, що це буде ще більш по-справжньому. Але чи вийде вона одразу після “Ебонітової Орхідеї”... (стримано розводить руками) Я не знаю, поки що. Пам'ятаєте ту велику дірку в історії між Томатом Блеквудом і Войдом, яку я показував на хронологічній мапі пару днів назад? Її я теж планую заповнити. І, гадаю, так як ви не сильно мене читаєте… я небагато втрачу.

(загадково посміхається відкинувшись на спинку)

А як ви боретесь з вигоранням? Напишіть в коментарях. Запрошую всіх Дослідників.

І поки ви думаєте, що написати…

(посміхається вам наостанок)

Мир. І Чілл.

Дорожня мапа Чіллверс.

Хроніки Архітектора: Код Реальності.

Плейлист Спотіфай для занурення у Всесвіт моїх книг.

Мій Інстаграм.

Мій Телеграм.