Де сьогодні шукала натхнення? Уривочки з новинки.

Всім привіт!

  Дорогі читачі, не знаю, як у вас, а я маю просто чудовий настрій сьогодні. День вдається гарний. Ще й погода була справді казкова.

  В нас сьогодні все сяяло сліпучою білизною. Сніжок, іній на всіх деревах і травах виблискували, як діаманти. Така краса, що перехоплює подих. Тому ми з сім’єю і песиком вибралися на прогулянку біля лісу.

  Як же чудово! Не втрималася, хочу поділитися з вами свіженькими фото і уривочками з новинки, над якою працюю. Впевнена, ця прогулянка поможе мені ще краще написати ті частини роману, де буде зима. Постараюся, щоб вкласти туди максимум романтики і художніх образів. Невдовзі будете мати змогу оцінити.

  А поки що, гляньте, яка у нас була краса. Шкода, що камера не повністю передає всю чарівність природи. Бачили, коли-небуть заячі сліди? В нас тут їх повно кругом довкола села.

  Вибачте, що не демонструю фото себе любимої, але на це ніяк не наважуся. Фотомодель з мене так собі. ))) Така смішна вийшла, щоки почервоніли, як гранатові яблука, ніс теж. Ну, просто красуня. ))) Ще й насміялися, коли наш пухнастик впав у якусь яму з водою. Потім був дуже смішний, катулявся по снігу, тріпався так, що бризки летіли на всі боки.

  Але, як бачите, про свою новинку не забувала, навіть під час прогулянки.

А, як минає ваш день? Як настрій?

Ось, що буде далі в «Остання дружина страшного»:

«̶  Так і є. Деякі люди і підкови мого Вітерця не варті. Ну... Я не про тебе, звісно, але... Є таке, — хмикнула, одягаючи сідло на свого красеня. Мимоволі пригадалася розповідь Наталі про мажорів. Аж зуби зціпила. Підтягнула попругу, стремена. Взяла віжки.

̶  Ну-ну... Злючка ти, Танюха. Коли пограємо? Скоро день села, треба вже репетирувати.

̶  Добре, якось пограємо. Я подзвоню, як буде час. А зараз, па-па, То-лю-ню! — дражнячись, спритно вискочила на коня і махнула другові рукою. Знає, що він не любить, коли його так називати.

̶ Па-па... Дика коза, — тихо вимовив хлопчина. Провів сумним поглядом дівчину, яка рушила з подвір’я на високому жеребцеві. Зітхнув. — От, так завжди... Тільки хвостом махне...»

  «Таня задивилася на палац, що при сяйві сідаючого сонця має якийсь дуже загадковий, майже казковий вигляд. Не одразу помітила, що неподалік від муру, на траві сидить якийсь чоловік. В темному одязі, в капюшоні на голові. Здалеку не змогла роздивитися всіх деталей обличчя, але воно здалося їй дуже страшним. Смагляве, якесь... Не могла збагнути, що з ним не так, але неприємне. Загострені риси, примружені очі.

  Несподівано зрозуміла, що вона і незнайомець зустрілися поглядами. Чомусь їй стало страшно, але й цікаво. Тілом пробігли сироти.»

̶  Таня, Таня... — задумливо протягнув, — Знаєш, що це означає польською? — хитро всміхається.

̶  Яка різниця? — буркнула, не розуміючи, до чого він це. Хлопець відповів:

̶  Польською «таня» — це дешева, — лукаво підморгнув, чекає реакції. Дівчина важко зітхнула, крутнула головою.

̶  Ну, дякую. Потішив...

̶  Так. Але я знаю, що ти не з таких. Та якась ціна є в кожного. А давай пограємося, — протягнув лукаво. — Я назву ціну, а ти скажеш, чи досить, так? Або сама назви суму. Я ж знаю, тобі потрібні гроші, маленька. І твоєму братику. Як його тепер називають? Ваня кривий? — єхидно засміявся. — Не дуже гарно. Що скажеш, сонечко?

   Дорогенькі, історія буде повна різних емоцій. Не лише серйозних. Обіцяю.

  Ласкаво прошу до новинки. Додавайте до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення. Дуже потребую вашої підтримки.

  Гарного і затишного всім нам вечора.

З любов’ю, Лана Іссан.