Інструкція до здійснення мрій! Тільки на Букнеті))

Передноворічні дні — це час, коли ми не лише осмислюємо та підсумовуємо ще один прожитий рік.

Це час, коли з кожним із нас може трапитися диво. 

Не вірите? Тоді зазирніть до роману Марії-Луізи Коллє "Новорічна вітрина"

Я недавно почала читати цю книгу і захопилася гарною мовою та небанальним сюжетом.

Героїня одразу викликала симпатію, і я почала, затамувавши подих, стежити за її пригодами. 

Чим же все закінчиться? Маю надію, що справжнім новорічним хепі-ендом! 

Тому сміливо рекомендую для прочитання всім любителям хороших романтичних історій з елементами "нестрашної" містики.

А ось уривок із нового розділу: 

 – Досить! – заверещала Марина, розуміючи, що цим точно приверне увагу сусідів.

Проте крик спрацював. Двері «згасли», як і святкова вітрина, жалібно пискнувши перед тим. Проте калюжі на підлозі не випарувалися ні природним чином, ні магічним. До Марини долинув приглушений «бабах», і ще раз, і ще. Кольорові  блимання вилетіли з кухні. Марина войовниче підвелася й пішла розбиратися з …феєрверком. За вікном кухні небо розфарбовував феєрверк. Ніби ще й не час, але хіба людям заборониш. Хоча їм власне й заборонили, бо все те дійство надзвичайно шкодить тваринам, доводячи їх до смерті від «розриву серця». Та багатьом людям діла до цього немає абсолютно. В іншій би ситуації Марина як мінімум зафільмувала подію, але не сьогодні.

– Гаразд. Гаразд, – вона похлюпала назад в коридор. – І тобі я знайду пояснення, – кинула калюжі. – Трубу прорвало. Вікно відчинилося… і двері на балкон, – озвучувала вона версії доки ходила по ключа.

Обережно просунула металеву гілочку в шпарину, повернула. Вдихнула, видихнула й тихенько прочинила двері. Після чого їй довелося зажмуритися від яскравого денного світла, що відбивалося від пухнатого снігу. Нічого магічного. Просто зимовий хвойний ліс… і кілька снігових кульок, що летять прямо в обличчя.

– Мама прокинулася! – прокричали два щасливих дитячих голоси.

– Ой. Ми поцілили їй в обличчя, – театрально налякалася дівчинка.

– І що нам буде? – знизала плечима інша. – Вона нас все одно не дожене.

Дожену і змушу його з'їсти.

Та дівчинка виявилася права. І спроба Марини побігти призвела до того, що вона звалилася з дивану.

– Ой. Мама впала, – по справжньому злякалася дівчинка.

– Нічого страшного. Заповзе назад. Зате хоч снігу скуштувала. А то сидить на дивані як квочка. Скоро яйця почне нести.

Марина може б і прочитала малій лекцію про те, що їй варто рота з милом помити та саме в цей час була страшенно зайнята – перебувала в стані шоку. Її наразі хвилювали не стільки незнайомі агресивні діти, і навіть не зимовий ліс посеред її квартири. Найбільше її вразила неможливість побігти. Хоча з іншого боку все виглядало досить логічно. Як можна побігти коли в тебе немає ніг.

Марина заплющила очі, а для надійності ще й прикрила їх руками.

Прокинься. Негайно. Прокинься. Фройд з могили вилізе від цікавості. Театралка. Прокинься. Негайно…

Отож не гаючи часу, додавайте книгу собі в бібліотеку! Вона того варта, а авторка буде дуже рада новим читачам!