Еліта. Ти зруйнувала мене / продовження

Доброго вечора, мої красуні)))

Вже завтра нас чекає продовження шаленої, емоційної історії

Еліта. Ти зруйнувала мене (книга 2)

Ця історія до виверту душі, до тремтіння, до спалаху емоцій, яких ще не відчували! Ця історія западе у серце і не відпустить!

Тема книги: Людина змінюється з двох причин: тому що відкрила очі, або тому, що закрила серце 

Анотація: 

Моє життя змінилося. Алекс Яровий став його причиною, хотіла я того чи ні. Він принижував мене, знищував, я ж не змогла його зненавидіти так, як повинна. Я побачила у ньому те, що відчуваю сама — самотність. Він не сирота, та його життя не краще за моє. Саме тому я запропонувала хлопцю свою допомогу. Власними руками загнала себе у пастку срібних очей, точно знаючи, що його не врятувати… Але вибору немає, як і шляху назад. Мені доведеться довчитися у школі Молодої еліти, довести собі, що я спроможна не закінчити у канаві, й стати тією, ким мрію. І все це я змушена робити разом з хлопцем від якого я очікую лише поганого...

* * *

Перша частина вже повністю викладена на сайті, і абсолютно безкоштовна)))

Еліта

Анотація до книги "Еліта"

Книга 1

Мені пощастило, я потрапила в школу молодої еліти, отримавши можливість змінити своє життя. Тільки ніхто не попередив, що жити доведеться в оточені мажорів, які у будь-який спосіб хочуть принизити та знайти твоє слабке місце. Ніхто не сказав, що тут я зіштовхнуся з хлопцем, з яким мене змусять проводити час разом. Він був проти. Саме тому зробив усе, щоб перетворити моє життя на пекло. Він ненавидів мене. Знищував морально. Принижував. Тому що міг собі це дозволити, вважав себе елітою і мав на це право. Мені ж залишалось лише два шляхи: довести йому, що він помиляється, або підтвердити його думку та впасти на дно… Одне я знала точно - наша ненависть настільки сильна, що нею можна зруйнувати Всесвіт.

Уривок з 1 книги:

Це точно не симпатія. Він ненавидить мене, це видно неозброєним боком. Алекс грає на моїх слабкостях, вивчаючи їх крок за кроком. Зробить усе, щоб ранити мене сильніше, завдати біль такої сили, щоб я задихалася від нестачі кисню. Він викличе зиму, якщо буде потрібно, аби тільки зламати. 

Я зроблю так само. Моя ненависть до цього хлопця заслужена. Він сам її шукав і знайшов. Словами, вчинками, поглядами, навіть дотиками. Тому що після слів, що я помру за дозу у канаві, що я сплю з кимось, що я гидка, що мама не навчила мене...йому немає прощення. 

***

Б'ю кулаком в стіну. На плитці залишаються червоні сліди. Цівками стікають вниз, малюючи криві лінії.

Якого біса, а?

Навіщо зупинився? Для чого наздогнав її й почекав поки майже нікого не буде? Хіба мені не насрати на все? 

Вона мене прикрила. Тупа ідіотка Багірова! Прикрила! Ніби її хтось просив про це. 

Впираюся руками в стіну, опускаю голову й стою під крижаною водою. Мені погано. До тремтіння в нутрощах. Мене вивертає назовні, ніби хтось не правильно малює цей світ, цю реальність. Болю немає. Там же лише порожнина. У місці, де жила душа. Але у ній...у ній біснуються демони. Вони мають простір. Виють. Насміхаються. Підкидають обличчя Аврори, вишукуючи у пам'яті, й змушують дивитися. 

Тепер я давлюся бузком. Вони мстять за те, що давилися, коли цілував її. 

Я готовий виблювати її весну. Але не хочу. Занадто солодка вона. Через це ненавиджу ще більше.

Клята сирітка. Яке вона має право бути у моїй голові? Хто дозволив?

Уривок з 2 книги:

Видихаю. Напруження пульсує під шкірою. Але я не кину її тут саму. Як і не залишу це просто так. Не можу, хоч і дуже хочеться. 

Крок за кроком, я виправлю усе. Я почну з цього. Почну карати. Багірова дає мені сили. Вона змушує замовкнути внутрішніх демонів, затикає голос діда у голові, його слова, і тоді я дихаю. Тоді я можу бачити світло. Хоч і знаю, що навіть воно вміє брехати. 

— Аврора, — хрипло шепочу.

Складно мені. Як же складно. Всередині війна. Страшна, моторошна, схожа на кадри з фільму. 

Дівчина підіймає на мене погляд. Зелені очі такі проникливі. В них так багато знайомих мені емоцій. 

— Я хочу, щоб ми пішли до директора. Чуєш? Я буду битися з тобою. 

— Я не розумію...— пошепки відповідає.

— Ти хотіла допомогти мені? Я допоможу у відповідь. — Мій голос серйозний, впевнений.