Ура, нарешті. Нова історія.

Привіт, мої накращі у світі читачі і любі колеги. Хочу поділитися з вими моєю радістю. Весь цеі час я працювала над новою історією під назвою "Стосунки напрокат". Через кілька днів представлю вам обкладинку, анотацію та познаіомлю з героями. А зараз невеличкиі уривочок...

"Дуже часто ми бачимо не те,  що є насправді,  а те,  що нам малює нам наша фантазія. При чому фінальна картина проходить через кілька фільтрів,  таких як соціальний статус, самооцінка,  моральні принципи, рівень егоїзму та життєвий досвід. Власне тому і те,  що ми бачимо в результаті значно відрізняється від реальності,  наче криве дзеркало знущається над нашою свідомістю.

От і  я зараз підпираючи дверний обкос  на порозі кімнати найкращої подруги, спостерігала, як мій хлопець  пристрасно її цілує притискаючи до себе. І знаєте що? Замість того,  щоб назвати його скотиною і процитувавши фразу,  яка ще пам'ятає соцмережу вконтакті "меня трудно найти,  легко потерять и невозможно забить" гордо вийти у нове,  вільне і повне пригод життя,  я просто тихо витирала шмарклі шукаючи йому виправдання. 

- Яна? - не пройшло і пів року,  як він помітив мене відірвавшись  від дівчини,  яка мало не муркотіла від задоволення,  не зважаючи на мій нещасний стан. Правду мама казала,  жіночої дружби не буває. - Що ти тут робиш? - щиро дивується.  

 - Як... як ти можеш? - не знаю у кого з цих двох запитую. Подвійний удар... зрада одразу  двох найближчих людей боляче тисне не груди не даючи нормально вдихнути.

 - А знаєш... це навіть добре що ти тут.  Давно пора розставити всі крапки у цих відносинах. - підходить до мене і без жодного каяття заглядає в очі.

  - Це через неї... -  киваю на Віку.

 - Та до чого тут вона?! Це у нас з тобою не клеїться! Наші стосунки  немов валіза без ручки: важко нести і жаль викинути. Та й стосунками  їх назвати важко! З мене вже всі хлопці сміються. Ми цілий рік зустрічаємося... Уже цілий рік! А так ще жодного разу нічого і не було!

 - Але ж ти знаєш... - його слова наче ляпас обпекли моє обличчя. 

 - Знаю. В тім то і річ,  що я все про тебе знаю.  Ти як відкрита книга,  всі емоції на чолі написані.  Все чітко і по плану. Коли ми познайомилися ти була наче ковток свіжого повітря. Скромна,  тиха, чиста, не нав'язлива, беззлобна... не така меркантильна стерва, як більшість дівчат. Але зараз мене уже душить твоя турбота і наївність! Ти ж навіть зараз замість того, щоб влаштовувати мені скандал, просто стоїш і ревеш. Мене дратує твоя доброта, ти ж не можеш пройти повз бомжа, щоб  не дати йому грошей чи поїсти. Завжди спокійна і всерозуміюча, що я себе поруч з тобою почуваю неповноцінним! У свої двадцять ти перетворилася на сорокарічну тітку! -  прямо в ціль... Відчуваю я себе точно на всі сорок. - Сподіваюся на твою адекватність і мудрість. Ми  з тобою прекрасно  жили в одному гуртожитку поки  зустрічалися,  сподіваюся  і тепер проблем не виникне. - цілує мене в чоло і виходить голосно грюкнувши дверима.

На голову сиплеться штукатурка, а перед очима все пливе, перетворюючись на суцільну коричнева пляму. Кінчики пальців затерпають і я сідаю на низеньку табуретку.

 - Ти як? - підходить до мене уже екс-подруга.

 - Я тобі довіряла... - тільки й можу вимовити уже навіть не витираючи потоки сліз.

 - А я тобі говорила, Яна перестань жерти, Яна пішли зі мною на фітнес,  Яна нафарбуйся... Але ж ти  мене не слухала, тому ображайся тепер тільки на себе!

 - Ти хочеш сказати,  що причина в цьому?! Але ж він сказав...

 - Ой наївна простота! Образити тебе не хотів, дурепу. Хоча б раз глянь на себе в дзеркало і відразу все зрозумієш! - зриваюся на ноги і вибігаю з кімнати.

Не розбираючи дороги спотикаючись на східцях  мчу на вулицю і зупиняються лише в парку поблизу гуртожитку. Сонце вже зайшло, тому знаходжу безлюдне і малоосвітлювальне місце та сідаю на стару скрипучу лавку.

Окрім того, що мене знудило,  я його виправдовувала. Вона красива… наче модель. Висока, струнка, засмагла брюнетка з грацією пантери  і посмішкою кобри. Завжди стильно одягнена і яскраво нафарбована дівчина привертала увагу всієї чоловічої половини, що виникали у полі її зору і мало шиї собі не скручували.  На її фоні я просто сіра миша. Навіть не так. Жирна сіра миша..."