Продовження? Нарешті!

Вітання усім, хто вирішив заглянути до цього блогу! Сьогодні нарешті вийшло довгоочікуване продовження трилогії "NNN" . Друга книга циклу ("Нестримний потяг") уже чекає на ваші прочитання. Не забудьте поділитися своїми враженнями.  

Ділюся з вами своїми улюбленими моментами з першої книги "Недоступна примха":

Уривок 1: 

Давид схопив мене за руку, розвертаючи обличчям до себе. Я напружилася, коли усвідомила, що ми надто близько одне до одного. Його темні очі були злими. Він дивився на мене так, наче спіймав свою жертву.

— Ти хоч розумієш, що зробила? — спитав хлопець.

— Те ж, що і ти!

— Не грай зі мною, Попелюшко!

— Чому? Боїшся програти?

— Ні, — він дивно посміхнувся та похитав головою.

— Чому тоді? — спитала я, намагаючись впевнено тримати свій погляд.

— Повір, ти не захочеш цього знати.

— Забери від мене свої брудні лапи!

— Звісно, але спершу ти вибачишся за те, що зробила.

— Не дочекаєшся! 

Уривок 2:

— Ось! — сказав він і простягнув мені теку.

— Що це? — спитала я, коли взяла її в руки.

— Гарантія твого мовчання.

— Можна було і без цього. Я вже казала, що не збираюся нічого розповідати Камілі.

— А я не вірю тобі, — сказав Давид, спостерігаючи за мною.

Я відкрила теку та побачила там своє ім'я і прізвище, число, місяць та рік народження.

— Ти зібрав на мене досьє? — спитала я і почала сміятися. — Серйозно? Тут навіть пише, коли я закінчила школу, і чим займалася.

— Але найцікавіше те, хто твої батьки. До того ж жодних родинних зв'язків з Віталієм Степановичем не прослідковується. Знаєш, не дивно, що ти приховуєш, ким є насправді. Мама, яка любить випити й розважитися, а також татусь, якого декілька тижнів тому посадили. Цікава сімейка. 

Мене наче облили холодною водою. Це він так жартує? Але виглядав Давид абсолютно серйозним.

— Що ти сказав?

Уривок 3:

Паша глянув у мою сторону і тепло усміхнувся мені. Мабуть, мій страх був дуже очевидним. Давид, наче тільки згадав про мою присутність. Він обернувся до мене. Його очі ще досі горіли від злості й незрозумілого бажання. Давид зробив декілька кроків у мою сторону, але я швидко відійшла від нього і випрямила між нами свою руку.

— Не підходь! — різко сказала я, хоча мій голос тремтів. — Ти... Ти лякаєш мене.

Щось змінилося у тому, як він глянув на мене. Наче ця іскра злості кудись зникла. Натомість його погляд став м'якішим. Тільки це не змінило того, що я досі тремтіла від одних лише його слів. Мені хотілося спитати, чи справді він міг зробити те, що казав? Але я знала відповідь... Він міг.

— Якщо тебе лякають мої демони, — максимально спокійним тоном заговорив хлопець, — тоді продовжуй жити у своєму світі казок, Попелюшко!..

Усе найцікавіше відбувається в моєму Інстаграмі (@ksana_reyli) та ТГ-каналі. Підписуйтесь, адже тут основна актуальна інформація про новинки, розіграші і т.п. Усім гарного дня❤️

​​​