Подарунок читачам і перші місця. Цитати.

Всім привіт.

   Дорогі книголюби, хочу поділитися з вами радістю. Моя дилогія

«Чиє весілля?»

 вже котрий тиждень поспіль займає перше місце серед детективів і досить непогані місця серед любовних романів. Дуже приємно, що багатьом з вас цікава ця історія. Мене ж вона так захопила, що не могла не написати продовження.

  Хочу ще багато розповісти про неабиякі пригоди і зміни в житті героїв, а особливо, Корнія. Запрошую читати далі, хто вже почав. Попереду ще багато цікавого. «Полетимо» в Африку, а ще, дізнаємося, чи зможе герой порвати зі своїм злочинним минулим, чи воно виявиться сильнішим за нього. Якщо на кону будуть великі гроші, чи вибере він порядність і любов? А чи зможе ризикнути життям заради дівчини, яка стала особливою для нього?

  Все це і багато іншого в подальших розділах «Чиє весілля? Протилежності». Хто ще не з нами, ласкаво прошу у вир пригод і романтики.

  І про подарунок. Навмисне для тих, хто придбає другу частину книги першими, встановлено скромну ціну. В майбутньому, вона може зрости. Тож покваптеся. Також не забувайте, що діє програма лояльності для нових читачів. При покупці однієї, отримуєте знижку на всі інші мої книги.

  Щиро вдячна всім, хто підтримує своєю увагою. Це надзвичайно важливо для мене. Дуже стараюся.

Далі у «Протилежності»:

  «Підпер голову великим кулаком. Очі заплющені, покручує в руці майже повну склянку, у яку зазирають промінчики ранкового сонця. Стало страшно. Тільки почала розслаблятися в його присутності, як знову починається...

  Валя кілька разів мала неприємності з п’яними на весіллях, після того старається триматися від них подалі. А такий, як Корній, це взагалі... Він і тверезий непередбачуваний. Хтозна, що в тій голові твориться. А, якщо додати добрячу порцію алкоголю... Х-у-у-х...

   Ледве опанувала себе, бо ноги не хотіли слухатися і зробила крок з кухні. Несподівано різкий чоловічий бас голосно скомандував:

̶  Стояти! — дівчина закам’яніла.»

***************************

«̶  Залишся, прошу. — дівчина взяла його за руку, не думаючи про те, як це може виглядати збоку. Розхвилювалася. Не можна дати йому піти кудись п’яним. Мало чого...

 Молодик здивовано вивчає її мутними очима. Не забирає руки.

̶  Валь... Чому ти це робиш? Не треба мене жаліти. — глухо запитав.

̶  Облиш, яке жаліти? Корнію, я... Я просто хочу бути тобі другом. Прошу, залишся. Лягай спати в вітальні. Ти випив, не йди нікуди. — чоловік ледь всміхнувся.

̶  Другом? Валь... Я не хочу просто дружити з тобою, ти знаєш. — дівчина почервоніла, відпустила його руку. Схилила очі додолу. — І спати у вітальні не хочу.

̶  Знаю... — прошепотіла, борючись з сором’язливістю.»

«̶  Далі... Коли мені було років з п'ять, ми поїхали в село, до баби Віри. В неї був невеличкий песик. Я бавився ним і з цікавості заліз у його будку. Коли вилазив, побачив, що батько дивиться на мене. Я злякався, що отримаю черговий стусан. Але, на диво, він зовсім не розсердився. Навпаки. Зрадів. З тих пір... — замовк, проковтнув клубок у горлі, що заважає говорити.

̶  Що потім сталося? — знову лагідно запитала співрозмовниця. Арсен доклав зусиль і розповів їй щиру правду, якої не наважувався відкрити жодній живій душі.

̶  Валь... Думаєш, чому він зрадів? — дівчина розгублено знизала плечима. А далі викотила великі очі, почувши гірку історію.

̶  А тому, що в той момент зрозумів, що можна використовувати мене для «діла». Він підшукував багаті доми, де нікого не було вдома. А потім змушував мене залазити туди через кватирку…»

З любов’ю, Лана Іссан.