Ім’я для героїні та героя

Не секрет, що вдало вибране ім’я головних героїв – половина успіху книги.

Ось, наприклад, найкласичніший приклад – Скарлетт з «Віднесених вітром». У романі поєдналося кілька ознак, які разом дали такий чудовий ефект: незвичайна, на момент написання, історія кохання;  громадянська війна з точки зору тих, хто програв; та багато чого іншого. Але зараз мова тільки про ім’я героїні – незвичне, яскраве, яке так сподобалася читачам, а потім – глядачам, що відтепер, коли кажуть «Скарлетт», то відразу зрозуміло, про кого йдеться.

Створити героїню або героя, чиє ім’я стає символом, – мрія кожного автора. А могло бути інакше! Маргарет Мітчелл спочатку назвала героїню «Пенсі». І майже в останню мить, коли роман вже йшов до типографії, придумала ім’я «Скарлетт».

Чи мала б такий шалений успіх Пенсі о’Хара? Зараз важко сказати. «Пенсі» нагадує про пенс – дрібний грошик, про який і не шкодуєш, якщо загубиш. А «Скарлетт» – то яскраво-червоний колір, що здалеку привертає увагу. А ще – це хвороба, якою треба перехворіти у дитинстві, бо якщо вона причепиться до тебе у зрілому віці, то вилікуватися буде важко!

Ця красуня -- Скарлетт, а не якась там Пенсі!

Із чоловічих імен найбільш вдалим мені здається Геральт. Пан Сапковський влучив у яблучко, коли створив такого колоритного персонажа. Тут теж вдало поєдналося усе: і ім’я героя, і зовнішність, і характер, і колоритний світ, яким він блукає...

Тож не дивно, що автори тепер не гають часу і вигадують для своїх героїв найдивніші, найнезвичніші імена. Зараз цим вже нікого не здивуєш. Головне – не забувати, що за незвичайним іменем повинен стояти персонаж та сюжет, які запам’ятовуються надовго. Ось тоді успіх гарантовано.   

Дуже важливо не помилитися, обираючи ім’я для героя чи героїні, коли дія відбувається у далекій країні, про мову та звичаї якої автору відомо не так вже й багато. Бо трапляються такі кумедні випадки!..

Ось, наприклад, книга та фільм, улюблені з дитинства багатьма. (Мені теж свого часу вони дуже сподобалися, тому з мого боку це аж ніяк не поливання брудом, а просто кумедна розповідь про те, що навіть талановиті та розумні автори іноді помиляються. Ми ж, все-таки, люди, а не всевідаючі генії!)  

Я маю на увазі «Людину-амфібію» Олександра Бєляєва. Там головну героїню, як ви пам’ятаєте, звуть незвичним для нас ім’ям Гутієрре. Так ось. Це середньовічне іспанське ім’я – чоловіче! І тільки чоловіче, без варіантів. Від нього походить прізвище Gutiérrez, яке спочатку означало «син Гутієрре». Прізвища такого типу називаються патронімичними, тобто щось на кшталт по-батькові. І утворилися вони від чоловічих імен.   

До того ж, це ім’я давно вийшло із вжитку і нині не користується популярністю, бо залишилося десь далеко у Середньовіччі, коли хоробрі лицарі, що звалися дон Гутієрре, мчалися на війну з маврами.

Ви тільки уявіть собі, якщо іноземний автор напише книгу про нашу країну, але через незнання реалій і бажання придумати щось оригінальне, назве героїню Пафнутієм або, наприклад, Коловратом!.. Бо приблизно так ім’я Гутієрре звучить для вуха сучасного іспанця. Щось схоже трапилося, коли «Нікіта» перетворилася на дівчину, і тепер іноземцям доводиться довго пояснювати, що насправді це він, а не вона. :)

До речі, коли «Людину-амфібію» перекладали на іспанську мову для того, щоб видати на Кубі, то перекладачі вирішили не морочити собі та іспаномовним читачам голову і змінили ім’я героїні на просту та звичайну Марію.   

Ось цього похмурого дядька, який дивиться на глядачів, як на ворогів-маврів, звали Гутієрре.

А ця гарненька дівчина аж ніяк не могла носити таке войовниче та суто чоловіче ім’я. :)

А вам які імена літературних персонажів здаються вдалими, або, навпаки, не дуже? І які імена для героїв та героїнь вибираєте ви?

Ну, і користуючись нагодою, запрошую усіх бажаючих до прочитання моєї нової книги "Хлопчик із Толедо". Це – історичний детектив, дія якого розгортається у 1480 році.

Середньовічна Іспанія – мальовничий світ, у якому християнство переплелося з мусульманством та іудаїзмом. Там вирують пристрасті, кохання, та інтриги. І все це – у тіні Святої Інквізиції.

У Толедо, якраз під час королівського візиту, знаходять тіло вбитого хлопчика. Жителі міста приголомшені жорстоким вбивством. Деякі високопоставлені члени ордену Домініканців вирішують оголосити вбитого святим мучеником – з політичних та релігійних причин. Але згодом виявляється, що важко зліпити святого з пустотливого дванадцятирічного бешкетника.

Втім, не важливо, ким був хлопчик, – бешкетником  чи святим. Його вбивцю треба знайти і покарати. І домініканський чернець, фрай Алонсо де Мендоса, береться за розслідування заплутаної справи.

А одну з героїнь звуть Віоланте!