Кидаю бритви Оккама і Хенлона, публікую твір

Зустрічайте Потайсвіт і Водолій  https://booknet.com/uk/book/potaisvt-vodoli-b335533

Бо різати по живому чим далі болючіше, перебирати назви остобісіло, а варіанти обкладинок мерехтять перед очима.

Останній варіант обкладинки (але  це не точно)

Трохи пояснень для тих, хто не киянин і не цікавився історією Києва, Володимирського собору або старого ботанічного саду.

І сад, і собор засновані  майже одночасно на одному й тому ж пустирі з глибокими ярами та високими пагорбами (улюблені місця самі знаєте кого, якщо читали про Потайсвіт). Тільки цей пустир тоді вже перетинав бульвар, що тягся  від одного базару до іншого.  Він розділив колись єдине сакральне місце навпіл.

До саду двісті років тому привезли молоду пальму. Кияни пам'ятають, що це теплолюбне дерево не раз  вижило навіть тоді, коли теплицю  посеред зими зруйнували. Люди вкривали її власним одягом, але ви ж розумієте - одне це не врятувало б. Пальма й досі жива, а цього року, на зміні ери Козорога на еру Водолія ще й зацвіла.

Сад мені, тоді ще дитині, здавався едемом. Ґрати й ворота, що відділяють місто від саду - пропуском до дивосвіту. Зайдеш з вулиці, а в саду легко дихається, спокій неземний і дивні уявні друзі.

Менше з тим, бабуся водила мене ще й до собору.

Собор той мав бути зовсім в іншому місці й мати зовсім інший вигляд. Але десяток підрядників, одвічний схематоз при розподілі земельних ділянок і ще щось таємниче  зробили так, що ми маємо будову не у формі хреста, куполів там вдвічі менше, ніж у проєкті, зате є нави (нефи), розписані в тому числі й паном Котарбінським, містичною і загадковою особою.

Головна загадка не в тому, що він покинув маєток заможного батька і кохану з дитинства загадкову дівчину, щоб поїхати до Рима вчитися малярства.

А те, що він там бачив. Бо за кілька років до оприлюднення знімків Віднайденої Плащаниці написав у тих  незапланованих нефах Спасителя - анатомічно точну копію зображення на Плащаниці.

А ще загадковіше, що пан художник малював  при цьому дуже вже  реалістичні зображення водяників, русалок, янголів, смерті та усякого Потайсвіту.

А ще він грав в шахти з кимось невидимим уві сні. І все життя вигравав. А один раз програв і сповістив, що в цей день помре. Так і сталося.

Дітей в нього з панночкою (яку він спочатку втратив, бо її видали заміж за іншого, не такого дивака і злидаря, а потім знову знайшов), так і не сталося, час було впущено.  І ця пара як таємниче з'явилася на білий світ, так і щезла з нього. 

Але картини про Спасителя та Потайсвіт не щезли, їх і досі можна побачити в соборі та в музеях.

До речі, головна картина, писана Васнецовим, яку видно всім при вході до храму, зовсім не канонічна - жест спасителя-немовляти зовсім мирський, а писалося святе дитя за деякими версіями - з дівчинки.

Такий от наш собор, бо місце таке.

Але це ще не все.

В соборі є мощі людини, яка теж бачила  Спасителя на власні очі, визнана великомученицею, стала однією з 14-и головних помічників,  визнана всіма гілками християнських конфесій, але... тадам... не канонізована. Ба більше. Її життя  стало основою канону чарівних казок про дракона і принцесу, а сама вона - прототипом народної казки про Рапунцель, записаної братами  Грим. А ще її день по-особливому святкують у нас жінки й дівчата - ворожать  на нареченого і заміжжя по вкраденій вишневій гілці. Якось не дуже по-християнськи, правда ж?

При таких патронах і оберегах не дивно, що собор, хоч і скріплений постійно відновлюваними металічними опоясками, все ж  досі стоїть, та ще й не був  зруйнований попри всі війни і совіти, хоч пережив не менше, ніж та пальма навпроти нього.

Бо то місце таке. Воно не зразу приймає до себе, але вже як прийняло, то захистить, має ще таку силу.

Та сила не нескінченна, хоч і древня.  Силі теж іноді, раз на кілька ер, треба захист і допомога.

 Власне про  те, що колись допоможе, і є моя розповідь. А то все була приказка, не казка :)

Тепер трохи картинок. і можна вже читати першу главу

 https://booknet.com/uk/reader/potaisvt-vodoli-b335533?c=3363903&p=1

Дисклеймер: автор ні в якому разі не хоче уразити нічиї почуття.

Будь ласка, сприймайте написане як фентезі на тему давньоукраїнських космогонічних та побутових уявлень через призму сучасності, домовились?