Обереги та обрядові речі

Скоро зявиться чергове моє оповідання на сайті, де центральною фігурою буде саме оберіг. Але його подача... По секрету, це зовсім не те до чого ви звикли. І моя "Мотанка" змусить вас задуматися про потаємний зміст речей)

Вишукуючи матеріал для цієї історії я поринула не лише в рідну і звідану кримінологію. Але і куди глибше, в древні вірування. Ними і поділюсь з вами.

Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.

Хочу виокремити кілька культових речей. Які були не просто обрядові. Які використовувались щоденно, але несли свій потаємний зміст.

МАКОГІН

Відомо, що традиційний предмет українського побуту – макогін – це спеціальний дерев’яний стрижень із потовщеним і заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно, сало. Про нього кажуть: “макогін – хазяїн у хаті”, хоч і створений він для виконання робіт у системі з макітрою. Дівчатам забороняли лизати макогін (себто облизувати залишки розтертого маку, що залишилася на макогоні), бо тоді матимуть лисого чоловіка. Хлопців теж від цього застерігали, бо начеб швидко полисіють. Саме тому популярною в народі була колись приказка “лисий як магогін”, а ще прислів’я – “там макогін блудить, де макітра рядить”.

Макогін, як і гарбуз, у системі шлюбного обряду виступали символами відмови : під час ритуалу сватання дівчина, не бажаючи виходити заміж за парубка підносила йому гарбуза або макогона. У такому разі про хлопця казали, що він “ухопив гарбуза” або “облизав макогін”.

ЛЮЛЬКА

Козаки мали свої специфічні традиції паління люльки. Побутувало певне сакральне відношення до цього процесу. Звичаєм не схвалювалось курити у приміщеннях, тільки на свіжому повітрі. В процесі паління не можна було спльовувати на землю, це вважалось за святотацтво.

«Запам’ятай, козаче, земля тебе породила, дала тобі тютюн, тож негоже так її кривдити!»

Перед важливою справою прийнято було посидіти з люлькою, щоб остаточно вирішити, чи правильно обраний шлях і чи вірно дотриманий ритуал, наприклад перед пасхальним прийомом їжі.

Сірників в той час не знали, прикурювали у поході використовуючи спеціальний трут для висікання іскор. При вогнищі користувались розпеченим вугликом або обвугленим кінцем палки. Люлька пасувала козаку під час неквапної поїздки на коні, під час гарної розмови біля багаття, перед магічним ритуалом, після бою.

Люлька також була оберегом, талісманом, зігрівала у буквальному розумінні цього слова у походах. Втрата люльки вважалась поганою прикметою.

МОТАНКА

Мотанку робили із старого одягу – спідниць, вишитих сорочок членів родини. Створюючи ляльку, жінка вкладала у неї щирі почуття. Робили її на щасливу долю, на міцне здоров’я чи шлюб. Тому вважається, що лялька має сильну енергетику і здатна оберігати. Як окрему людину, так і всю оселю. Тому часто її вішали над дверима. Також ставили на покутті.

В Україні ляльки чоловічої статі не робилися. А в Росії, наприклад, їх просто заміняли паличкою.

Дослідники пов'язують ганчір'яні ляльки з культом предків. За народними віруваннями, всередині ляльки приховується ідол, дух пращура. У сусідній з Україною Воронезькій області (Росія) ляльку наповнювали попелом. Такі ляльки дарувалися молодятам навесілля. У Мордовії, де також виготовляють зольні ляльки, попіл ерзянською мовоюзвучить як «кулов», померти — «куломс», покійник — «улов», що вказує на часи, коли спалювали померлих. Отже лялька, у якій містилася частина попелу, виступала посередником між двома світами.

ПІДКОВА

Підкова була на гербах багатьох гетьманів та кошових отаманів війська Запоріжського: Петра Сагайдачного, Івана Богуна, Івана Сірка, Андрій Лях, Северин Наливайко, Самійло Зборицький, Самійло Кішка.

Підкувати коня на Русі раніше було доступно лише найбагатшим людям. Залізо було рідкісним і дорогим металом. Якщо комусь із селян вдавалося випадково знайти залізний предмет — це була найбільша цінність в будинку і дійсно символ удачі. Із знайденої підкови робився ніж або кілька цвяхів, які можна було вигідно продати. Але була вона наділена магічними особливостями з дещо інших причин. Насамперед, підкова була створена ковалем, а коваль вважався не тільки майстром по обробці металів, а й справжнім відуном і чаклуном.

ІКОНА НА РИБІ

У ХІХ століття сушену рибу чумаки везли разом із сіллю з Азовського моря як товар. Можливо, саме вони й сформували традицію брати в дорогу такі незвичні ікони як обереги.  «Такі обереги чумаки могли вішати на вози — щось на кшталт іконок в машинах сучасних водіїв»

Хмм. Бачу що список можна продовжувати до нескінченості)) І тому маю до вас цікаву пропозицію. У Потайсвіту зявилась група у Фейсбук  та канал  в Телеграм. Чекаю всіх охочих до цікавинок з фольклору там.