"Напруга між нами просто шалена, мало не іскри літають"
Саме цією цитатою я б охарактеризувала роман Уляни Пас "На краю ненависті", якби мене попросили висловити мою думку про цю книгу одним реченням, але...

Блін, взагалі-то я письменниця, і тому обмежуватися одним реченням для мене доволі складне завдання! =)) Тому читайте мій лонгрід ахаха))

Отже, чітко і по-пунктах, плюси роману "На краю ненависті":

1) Живі герої, в яких легко віриться і яких ти одразу бачиш у себе в голові. 

2) Постійна напруга між головними героями(обожнюю такі книги))) як вже цитувала Уляну на початку блогу "Напруга між нами просто шалена, аж іскри летять"

3) Героїня не пай-дівчинка, водить байк і пальця їй в рота не клади ахахаха)))) Не фанат тусовок і тому подібного, а ще й має творчу професію фотографа =) 

4) Герой... Мені сподобались моменти, коли він заглядався на її груди та фігуру =)) Це було реалістично)) 

5) Взагалі люблю романи, в яких декілька фокальних персонажів і ми можемо спостерігати за історією очима різних героїв, це круто =))) 

6) Описи і легка мова... Читається роман дуже легко, приємний слог, завдяки якому "ковтаєш" історію за один раз =)) 

7) Цілеспрямовані герої) Хто знає мої романи, той в курсі, що для мене цей пункт дууууже важливий... можна взагалі сказати, що це мій "пунктик"...))

(тут є картинка)

Загалом, мій вердикт - "Читати!", це весело, цікаво і круто)) Дякую за цікаву книжку))) О, і ще дещо... Я тут підібрала вам цитатки з перших трьох зустрічей головних героїв, щоб ви на власні очі побачили цю шалену напругу:

- Гей, придурок! - так, мені абсолютно байдуже на те, що він не простий смертний. Накосячив - відповідай! - Ти сліпий, чи як? 

Та блондина моя гнівна тирада ніяк не зачепила. Він спокійнісінько мене обійшов, а тоді присів поряд з мотоциклом оглядаючи пошкодження. Поряд з нами почали збиратися люди, а машини навколо не вдоволено сигналили та намагалися об’їхати.

- Схоже ти ще й глухий! - продовжую кричати та наступаю.

Коли він несподівано підводиться на ноги, доводиться відступити, тому що дистанція між нами занадто коротка.

- Я оплачу ремонт. - заявляє стримано, а тоді оглядає вже мене з голови до ніг. - Тобі потрібна допомога?

- Для початку ти можеш вибачитися! - гиркаю та знову наступаю. - Хто взагалі видав тобі права?! 

Блондин нервово оглядає натовп, що зібрався навколо, а тоді дістає з кишені піджака гаманець. Витягує з нього кілька сто доларових купюр та подає мені. 

- Таких вибачень буде досить?...

ахахахах.... Знали б ви, як вона йому відповіла.....))) Але я вам не покажу ахахахах)) Самі читайте і дізнаєтесь))) 

А зараз дам вам цитатки з наступної зустрічі, з його боку:

Спочатку не вірю власним очам, адже такого сюрпризу точно не чекав. Сам не розумію, чому настрій різко підстрибує вгору і ноги самі несуть мене вниз. Здоровий глузд вимкнувся після третього келиха віскі і єдине чого мені зараз хотілося: насолодитися реакцією божевільної байкерші. Впевнений, що вона буде безцінна. Хапаюся руками за її стілець та розвертаю на сто вісімдесят градусів. 

- Ну, привіт, втікачко! 

Її карі очі розширюються від несподіванки. Так, вона точно не чекала побачити мене тут. Чорт, і чого я такий щасливий наче виграв джекпот? Схоже це найкращий подарунок на мій день народження, що могла підготувати мені доля.

А тепер інша цитатка, інша зустріч, і знов з її боку:

- Зізнавайся! Ти навмисне заявилася в мою компанію? – сичить крізь зуби. 

- Ти серйозно зараз? - фиркаю. - Золотов, твоя корона явно здавлює мозок. Я не знала, що ця редакція твоя! 

- І чому я зовсім тобі не вірю? - його очі горять голубим вогнем і здається, що зараз від мене залишиться лише попіл. - Ти не будеш тут працювати, крихітко! Я цього не дозволю! 

- І як твоя редакція вирулить без фотографа? – переможно посміхаюся, дивлячись йому в очі. - Готовий підставити під удар свою команду лиш би мене провчити? Дуже по - діловому, Золотов. 

Бачу що своїми словами потрапила в ціль, адже Ян смикається поряд зі мною. Цікаво, що тепер він скаже?

Скажіть, цікаво? ПС, читати можна тут.