Привіт, мої красуньки))) 

Ось і прийшов час, коли ця історія добігає кінця. Мені не віриться, чесно. Так складно розлучитися з Кріс та Магою)) Ми з ними провели новорічні свята, день закоханих, і навіть половину весну. Вони зігрівали нас взимку й зігрівають зараз)) Але, прийшов час прощатися, а потім повернутися та перечитати ще раз (Не знаю, як ви, а я можу тисячу разів перечитувати улюблені книги)

Ця історія навчила нас, як не потрібно дружити й продемонструвала, що друзів можна знайти будь-де. Ми пережили кризу у житті Маги, прожили його кожну ламану мить, й знали, що всі ці його спори були марними, адже від кохання не втекти. Не тоді, коли твоя кохана - твоє повітря. Ми дізналися, що кохання розкриває найкращі сторони у людей, й веде нас у повній темряві до світла))) 

Ми закохалися у героїв)) 

Завтра фінал! о 18:00

Хто ще не встиг придбати книгу у передплаті, у вас ще є час)) Тому що завтра вона стане дорожчою)))

Неказкова казка про кохання!

Зламані                                       Незламні

Цікаво, чи побачу я тебе колись знову? Чи все, що мені залишиться - спогади про майбутнє, якому ніколи не стати реальним?

***
Він просто пожартував, а у мене всередині цілий світ зруйнувався.

***
Навіть якщо я не показував цього, знай, я горів.

***

Уривок:

Між нами залишається лише кілька кроків. Мага зупиняється й просто дивиться на мене. Без усмішки. Без жалю. Просто дивиться, наче побачив те, що хотів, а тепер не знає, що з цим робити.

А я задихаюся. Ридання рвуться назовні з глибин душі. Ридання давлять й стискають серце.

— Не підходь, — врешті видихаю  й промовляю ці слова.

Чомусь вони звучать немов грім серед ясного неба.

Біль відбивається  в очах Маги. Підпалює цигарку, не кинув, й вдихаючи дим, просто пропалює діру у душі вдивляючись у мої очі. Мовчки, немов нічого сказати. Хочу закричати, щоб не мовчав. Хочу вдарити, щоб вшивався.

Я тону. Все ж таки тону. Захлинаюся. Я й так не могла змусити себе випливсти, а тепер точно не вдасться, тому що він тут.

— Кріс...— промовляє Мага й ледь помітно посміхається кривою усмішкою.Облизує уста,  а потім робить крок назад.

***

Я наче голодний звір, хочу втягнути лаванду й океан у легені, щоб після пар потай насолодитися запахом Маги. На мить, лише на мить.

Мага обертає мене до себе, стискає ногу й шепоче таким  тоном, що мороз біжить шкірою, а серце гепає так голосно, немов зараз вискочить з грудей:

— Не торкайся його. Не торкайся нікого.

Наказує. Реально наказує.

— Не наказуй мені, — вириваю руку. — Не маєш права.

Він зжирає мене темними очима, синявою та зеленню. Він ледь не вбиває, поки лише топить своїм штормом і раптом до мене доходить — ревнує. Мага ревнує мене.