7 промокодів - 1 умова

Привіт-привіт усім, хто завітав у цей блог)
У мене назбирались промокоди до моєї дилогії: "Тренер і мої 107" та другої книги циклу "Кілерша"
4 промокоди до "Тренер і мої 107"
3 промокоди до "Кілерша"

І тільки одна умова:
Прочитати першу главу книги "Його/Моє серце" і залишити коментар під книгою)

Можете залишити зірочку до книги за власним бажанням⭐️

Стоп - 21.02

Якщо умова виконана, то залишаєте під цим блогом свій " + " а біля нього на яку саме книгу ви хочете промокод (наприклад - " + Кілерша" )

Стосовно книги "Його/Моє серце": ця книга буде безкоштовною і повністю викладеною на букнеті до 7 березня, тому можете сміливо додавати у свої бібіліотеки)

Уривок з книги 

 "Його/Моє серце"

Звісно ж, мені було приємно це, але я не хотіла, не мала права втягувати Ваню у гущу свого життя, а ще давати шанс чи натяки на якусь взаємність.
- Не потрібно, - попросила, коли хлопець спробував мене поцілувати перед тим, як я сідала у таксі. – Я не та, хто тобі потрібна.
- Чому? – хлопець був як розчарованим, так і незадоволений моєю відповіддю.
- Ти нічого не знаєш про мене, про моє життя, минуле і…
- То твоє серце зайняте?
- Так. Моє серце вже давно не належить навіть самій собі, тому я не маю права розпоряджатись ним.
- Про що ти? Як все це розуміти? – він ставав злий, але не на мене, чи сказані мною слова, а на те, що не хотів розуміти їх, не міг збагнути про що я говорю, про яке саме «не моє серце» йде мова, але і дати більш чітку відповідь я не змогла.
- Я не можу кохати когось іншого окрім нього.
- Саме тому ти загадка. Проживаючи у дорогому готелі, працюєш за копійки баристою? – на ці слова я не знала що відповісти. Таксист починав нервувати, бо ми так і продовжували стояти біля відчинених дверей машини. – Ще хвилинку, – говорить Ваня до водія і дає йому двісті гривень, а тоді знову дивиться на мене таким поглядом, від якого відчуваю себе голою, позбавленою повітря. Це було щось схоже на рентгенівський погляд, бо після сказаних ним слів зрозуміла, що хлопець зовсім не дурний і набагато розумніший ніж я думала:
- У тебе певний соціальний статус. Швидше за все, він втік не далеко від мого, але ти наполегливо тікаєш від чогось... думаю, що це минуле.
- Вань, я…
- Не потрібно нічого говорити, Катю. Я хоч і із «золотої молоді», але не такий мудак, як може здатися на перший погляд.
- Або ти, або тебе? – на мої слова хлопець сміється, але чітко розуміє їх зміст.
- Саме так, – мені більше не було що говорити і я сідаю у таксі. – Ти надовго в Одесі?
- Ні.
- Ти знаєш де мене знайти.
Ваня закриває двері таксі після, чого чоловік за кермом рушає з місця.
Ця ситуація нагадувала сцену із кіно: він стоїть на тротуарі, проводжаючи сумним поглядом машину, у якій вона. За сценарієм дівчина, швидше за все, плаче, але не я – я вдячна Вані за сказані ним слова.
Маленьке кошенятко, Катя, розплющила очі й побачила не просто сором’язливого багатого хлопця, а душу, яка також живе за правилом, яке не до «смаку»: або тебе, або ти їх.

Бажаю усім удачі)