Маленький секрет автора. Цитати.
Привіт, дорогі книголюби.
Дуже дякую всім, хто виявляє увагу до моєї творчості. Це надихає і дарує радість. Така вже справа автора – ділитися почуттями і переживаннями своїх персонажів. Дуже хочеться вірити, що багато з вас хоч деколи можуть впізнати себе, чи когось зі знайомих в героях моїх творів. Намагаюся робити їх живими, яскравими. Сподіваюся, мені це вдається. Принаймні, не раз ви казали мені щось таке в коментарях. А, якщо мені вдається принести вам хоч якусь практичну користь, то моя радість безмежна.
А зараз хочу трошки поділитися з вами почуттями не персонажів книг, а власними. Відкрию вам маленький секрет. Чому я пишу книги? Причин є кілька. Одна з них, мабуть головна, це те, що створюючи історію, я сама можу пережити нові, захопливі емоції, яких, часом, бракує в буденному житті. По-справжньому відчуваю всі ті радощі і смуток, які випадають на життєвому шляху моїх персонажів.
Часто сміюся, або плачу, коли пишу новий розділ. Це непросто, бо вимагає емоційних сил так, наче живеш не одне життя, а одразу кілька. Але, вважаю, що воно того варте. Варте того, щоб витрачати море часу і зусиль задля радості, яку отримую я та мої читачі. Також для мене творчість – це нагода побувати в нових місцях і обставинах, в яких не була в реальному житті. Можливість подорожувати, незважаючи на різні обмеження (в тому числі фінансові, чи карантинні), які, часом, дуже засмучують.
Дорогі читачі, хочу і далі дарувати вам приємні емоції через свої книги. Дуже потребую вашої підтримки. Поділіться, будь ласка, чому ви читаєте книги? Не тільки мої, взагалі. А, може, також пишете? Чому? Чи любите подорожувати?
Зараз поділюся цитатами з наступних розділів «Тільки не він»:
«Мені здушила невимовна образа. Відчула себе геть безпомічною, нічого не вартою. З відчаєм і сльозами на очах промовила:
̶ Не збагну, як могла зустрічатися з тобою. Вірила, що ти хороший. Думала, справді любиш... — сльоза без просу покотилася по щоці. — Яка ж я була сліпа... Ти не можеш любити. Просто не можеш... Як літати. Хоч би як захотів, не полетиш, бо не здатний на це, не маєш крил. Тому і не віриш, що інші можуть. Що хтось може жити по-іншому. Любити дівчину, а не тільки хотіти. — мій голос тремтить, ледве вимовила. Витерла сльози. Співенко враз змінився на обличчі. Посерйознішав. Крутнув головою.
̶ Наталь...
̶ Випусти мене, Романе. Не добивай. Мені і так паскудно. Більше не можу... — ледь чутно промовила.»
«̶ Шеф! Шефе! Не бий його, прошу! Нічого він не розляпає, я йому не дам! Правда, Ілюха? — запитав друга. — Ти ж будеш тримати язик за зубами? То не наше діло. Сказано мовчати, то хіба важко?
̶ Важко... — відповів Ілля.
̶ Зараз я тобі покажу, як лізти в чужі справи, лайно ти невдячне! Забув уже який борг я тобі списав, бо ти просив?! Скільки твоїх косяків вибачав? А ти, так? — прогримів потужний голос турка. Щось грюкнуло, забряжчало. Я ще гірше злякалася. Застигла.
̶ Не треба! Прошу, Джамале, облиш дурня! — вигукнув третій.
̶ Не бий! Все, все! Я мовчу! Роби, що хочеш! — почав просити той Ілля. — Зрештою, та мала багатійка, мабуть, і не розраховує на любов до гробу. Навряд, чи одного тебе має. Погуляєте й розбіжитеся. Кому, яка шкода від твоєї брехні? Хай вірить.»
«̶ Нейлан, як тобі острів? — спокійно запитує.
̶ Наталя. Мене звуть Наталя. — сердито виправила хлопця. — Як ти знайшов мене? Що тут забув? — чоловік підтиснув губи, зітхнув. Встав з крісла і почав іти до мене. Я злякано відступила на крок назад. Він спокійно промовив:
̶ Нейлан, мені не довелося тебе шукати. То я купив цю путівку. Навмисне... — моє серце закалатало ще дужче. От, дурепа! Як я могла повірити, що Нілюфер виграла таку подорож від косметичної фірми? Господи... Це, що виходить? Вони заодно? Якась банда? Вона шукає дівчат, а він їх... Що він зі мною зробить? О, люди... Тремтячими руками я почала шукати одяг у валізі. Треба тікати. Але не робити ж це в нічній сорочці. Джамал повільно зайшов до мене в кімнату і каже:
̶ Заспокойся. Далеко не втечеш. Твої гроші і документи в мене.»
********************************
Щиро запрошую до читання. Дуже цікаво, що думаєте про цю історію.
З любов’ю, Лана Іссан.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати