Флешмоб "Кохання - це я"

Назвавсь грибом, то лізь у кошик)

Дякую Дарья Новицкая за кошик:)  Я полізла!

Продовжую, започаткований нею,  флешмоб «Кохання – це я», і хочу представити вередливому паньству цитату неймовірної Фаїни Раневської, яку я використала у «Геніальній дурепі».

«Яка людина тендітна! Стоїш – верикоз, сидиш – геморой, лежиш – пролежні, не жереш – дистрофія, жереш – ожиріння, їси – виразка, п’єш – цироз, кохаєш – інфаркт!» Погодьтеся, зерно істини тут присутнє)))

Проте, уривок вам пропоную зі своєї нової книги Негожий. Бо Гожий класний!

«Прикрив тихенько двері, і подався на кухню, там горіло рятівне світло. За столом сиділа Ната, що втуплено споглядала горня з чаєм. Сподіваюся, там чай. Міцнішого в хаті не водилося. Здавалася неймовірно маленькою у великуватому сірому костюмі та безглуздим хвостиком на потилиці. І де та безстрашна фурія, що рвала Ольці косми та кидалася з ножем на трьох?

- Ната! – гукнув тихенько, але підійти не смів.

Вона підскочила, заледве не розхлюпала чай, покліпала перелякано, а тоді впізнала. От, дурень! Налякав. Може нам не завадило б випити обом? Я підійшов поволі, посміхався щиро, замилувався кирпатим носиком, розуміючи, що вороття назад уже не буде. Присів за стіл, але з іншого боку, щоб не полохати її більше, а вона чомусь підірвалася.

- Вечеряти будеш? – прибила несподіванкою.

Я забарився з відповіддю, якось не уявляв її після всього з лопаткою біля плити.

- Буду, - бовкнув знічев’я. А що казати?

Вона ввімкнула конфорку, поставила каструльку, на іншу пательню, почала гупати шухлядами, різкувато так, неначе хотіла зігнати тамовану злість та страх. Її напружена спина наганяла на мене одурілого бажання пригорнути, обірвати той шквал прихованого жаху. Не заховається. Ми в одному човні. Чекав, коли посиплються питання, коли дасть волю отій несамовитості, яка до тріску в щелепах бісить і до крику в душі приваблює.

Піднявся з місця, обережно підступився, обхопив її руки, з одної змусив випустити лопатку, з іншої пательню. Гадав, зараз отримаю чергового ляща. Ні! Здається, довів її своїми діями до ще одного ступору. Вимкнув усі конфорки, обійняв закам’янілу Банші, зариваючись носом у волосся. Судомно вдихнув бажані пахощі, не спитавши дозволу, стягнув резинку з хвостика, поцілував у скроню. Вона ледве діставала моїх плечей, нічого не заважало взяти те, що бажав. Дурні думки.

Після секундного отетеріння, заворушилася. Повернулася  обличчям, очей не підіймала.

- Потім не пошкодуєш? – пошепки, лиш вустами, мовила вона.

- А ти?

- Дурень ти, Гожий.

- Будеш негожого любити?

Відповідь пролунала у погляді, сповненого дивного вогнику та гарячого цілунку на вустах."

Дякую, моя чарівнице, за креатив, і приємних вражень!