Мабуть, багато хто, читаючи книги, натикався на крилаті вислови латинською або ж латинські сентенції. Я полюбляла їх більшою мірою в книгах історичних, детективних, трохи таких містичних, бо, як на мене, вони додають якогось шарму тексту, якоїсь таємниці, адже багато з них мають свою історію і пов'язані з чималими таємницями. Для мене латинські сентенції були якимись покликами минулого, мудростями з часів, коли все було іншим. Вони вражають своєю точністю та актуальністю. 

В своєму творі я також не переминула використати латинську фразу, хоч і одну. «O fallacem hominum spem» (оманлива надія людська) Горація чудово поєдналася у творі з картиною Пітера Брейгеля Старшого «Тріумф смерті». 

Тому, щоб не бути людиною, яка знайшла щось, загребла собі й не хоче ділитися, викрикуючи «Моє!», хочу представити Вам кілька моїх улюблених сентенцій. 

1. «Sub rosā» — буквально перекладається, як «під трояндою», хоча насправді символізує щось таємниче, сховане, недоступне. Часто використовувалася в середньовічних братствах, які, певно, мали що приховувати. 

2. «Ante victoriam ne canas triumhum» — «не оспівуй тріумф до перемоги». 

3. «Nitĭmur in vetītum semper, cupimusque negāta» (Овідій) — «ми завжди прагнемо забороненого і бажаємо недозволеного». 

4. «Pulchra res homo est, si homi est» — «прекрасне створіння людина, якщо вона — людина». 

5. «Vestinga semper adōra» — «завжди шануй сліди минулого». 

6. «Vita sine libertāte, nihil» — «життя без свободи — ніщо». 

7. «Amantes — amentes» — «закохані — божевільні». 

8. «Bellum omnium contra omnes» — «війна проти всіх». 

9. «Fortes fortuna adiŭvat» — «Сміливим допомагає доля» (мені нагадує цитату з «Тигроловів» Івана Багряного: «Сміливі зажди мають щастя») 

10. «Quo vadis» — «куди йдеш?», але мені більш імпонує варіант церковнослов'янський — «камо грядеши?»

Ось, це мої «улюбленці». Звичайно, сентенцій багацько, є, звідки вибирати, тому не скористатися таким багатством я не змогла :)