Дорогі читачі,

  Дуже ціную  вашу увагу до моєї творчості. Особлива подяка всім тим, хто купує і коментує мої твори. Радію кожній зірочці, чи теплому слову. Це моє натхнення.

  Сьогодні маю для вас приємну інформацію. Подарую один промокод на безкоштовне читання книги «Красуня і Чудовисько 2».

https://booknet.com/uk/book/krasunya-chudovisko-2-b246313

Нагадую, що перша частина дилогії —  безкоштовна.

  Щоб отримати код просто підпишіться на мою сторінку і повідомте мені у пп в Фейсбук, що бажаєте отримати цей подарунок. Виберу, кому дати код серед тих, хто раніше був активним читачем, або, хто швидше зголоситься.

  Також щиро запрошую до читання моєї нової історії «Особлива пацієнтка»

https://booknet.com/uk/reader/osobliva-pacntka-b264133?c=2505036

Анотація: Він – лікар, який  щодня допомагає чужим жінкам бути здоровими і народжувати діток. Та чи збудеться його мрія про власну щасливу сім’ю і дитя? Вона – директор величезного магазину і просто жінка з розбитим серцем, в якому море невитраченої любові. В якийсь момент їх життєві дороги перетинаються. Здається, нема нічого легшого, ніж помогти одне одному. Та, не все так просто. Колишні стосунки, власні страхи та сумніви і ще багато перешкод на шляху до мрії. Як складеться життя цих двох? На що вони наважаться заради такого бажаного щастя?

Цитати -  « ̶  Ага... Зрозуміло... Жень... — зітхнув. — Гроші я тобі переслав, купиш квартиру, чи що там хочеш. Хоча, як по справедливості, то ти лупня доброго заслужила, а не квартиру. Та... Хай. Щоб не казала всім, що я скнара. Живи, як хочеш. Я тобі не заважатиму. І ти мені не заважай. Не дзвони, не діставай. Домовилися? — кажу холодно. Не можна давати їй зрозуміти, як мені погано насправді, як я скучив за жінкою, до знемоги... — красуня дивиться на мене, починає плакати, сльози бринять на довжелезних нарощених віях, течуть по ідеально «зашпакльованих» щічках.

̶  Любчику... — губки тремтять.

̶  Іди вже! На добраніч! — кажу строго. А в самого серце стискається. Аж коле щось в середині. Як же паршиво... Так хочеться обійняти її, втішити, як раніше. Ніколи не міг байдуже дивитися на сльози цієї жінки. Але... Ні. Не можна. Я це переживу. Минеться. — дамочка невдоволено фиркнула.

̶  Бувай... Але це ще не кінець. Я не відчеплюся від тебе. — сказала крізь сльози і вийшла з машини, грюкнула дверима. Я одразу завів двигун і нервово натиснув на газ, аж колеса запищали. Швидше від неї. Подалі від болючих спогадів.»

З любов’ю, Лана Іссан.