Суперечка - каталізатор пристрасті? Флешмоб)

Ще один цікавий флешмоб сколихнув простори букнету! От, черга дійшла і до мене. Дякую ШАДІА за ідею. Естафету отримала від  Софії Чайка та передаю її далі колезі Устині Цаль. 

Довго обирати не довелось, адже саме у моїх героїв - Маргарити та Томаса, - з роману "Наперекір упередженням", сварка - то способів показати свої справжні почуття. 

Представляю вашій увазі невеличкі уривки, де суперечка стала каталізатором пристрасті між героями. 

– О, Марго, шикарно виглядаєш! – єхидно посміхаючись, зазначив я. Вона невдоволено фиркнула і пройшла мимо, ніби я для неї пусте місце.

 – Королева сьогодні не в настрої? – підливав я масла в вогонь, спостерігаючи за тим, як вона стискає кулаки.

 – Тобі більше нема чим зайнятися, як діставати людей? – вона різко повернулася обличчям до мене, і з поглядом повним злоби, виплеснула на мене свою отруту.

 «Горгона! Їй-богу»

 – Чому ж ні, є звичайно.

 – Ну, так іди й займися справами! І, будь ласка, не намагайся більше розлютити мене. Це погано скінчитися. – Їй посмішка була більше схожа на оскал хижака. Але, все ж розсмішила мене.

 – Ти мені погрожуєш? Ти? Серйозно? – я насувався на Марго, немов Титанік на свій Айсберг.

 «Цікаво, який ефект буде від нашого зіткнення?»

 – Я попереджаю, Хоффман. – її відповідь була різкою.

 – Як цікаво! – я підійшов впритул, загородивши своїм тілом її шлях до свободи. Позаду Марго була лише стіна, через яку вона, природно, не змогла б утекти.

 У момент, коли мої руки вхопили її за талію, блокуючи будь-який її рух, Марго перестала посміхатися. В очах цієї крихітки спалахнули іскорки гніву упереміш з подивом й страхом. Її тіло сіпнулося ніби від струму, передаючи почуття напруженості й мені.

 – Річ у тім, Маргаритко, – я простягнув її ім’я, навмисне, – такій маленькій дівчинці не по зубах такий сірий вовк, як я. – Зіниці в очах дівчини розширилися, виказуючи її переляк.

 Я посміхнувся, задоволений собою. І вже збирався святкувати маленьку перемогу в бою, але...

 Дівчинка вирішила здивувати мене, і припала до моїх губ. Її язик миттєво опинився в моєму роті. Губи, м’які й солодкі, цілували з ніжністю. Її теплі долоні обвили мою шию, притягуючи до себе. Я сильніше обхопив її тендітний стан, відчуваючи як тремтить її тіло.

 Було дивно відчувати її смак, запах і покірність тіла. Останнє, майже протверезило мене. Однак, і тут Марго виявилася прудкіше.

 Вона вкусила мене за нижню губу. Сильно. Боляче. До крові.

***

Розвернувшись обличчям до чоловіка, я склала руки на грудях і заглянула в його очі. Колір його очей нагадував море й небо, які злилися воєдино перед початком грози. Розпочинався шторм. Томас злився. І судячи з усього, причиною його обурення знову була я.

 – Ну говори! – з викликом мовила я, дивлячись крізь нього.

 Бо продовжувати дивитися в його очі не було сил. Їх погляд мене лякав і заворожував одночасно. І чим довше я вдивлялася в цю безодню, тим сильніше хотілося потонути в ній.

 Спогади про нашу близькість нікуди не зникли. Вони жили в мені, вони стали частиною мене. Сховатися від цього було не можливо.

 – Ти ... – Хоффман різко попрямував в мою сторону, наступаючи немов звір.

 – Я? – запитально підняла брову, піднявши голову вгору.

 – Брехлива... – Том зупинився за крок від мене, змушуючи відступити назад і впертися спиною в стіну. – Підступна ... – він скоротив відстань між нами, блокуючи мої рухи своїм тілом. – Ненавиджу... – видихнув в мої губи, торкаючись їх в невагомому поцілунку. Гаряче дихання обпекло шкіру, викликаючи в тілі трепет.

 – Взаємно... – відповіла я, прикривши очі, піддаючись всім тілом вперед.

***

– Відійди! – командним тоном видала я, склавши руки на стегнах. З викликом дивилася на Тома, намагаючись виглядати переконливою. А сама горіла від бажання послати весь світ під три чорти в пекло, і зануритися в обійми цього нестерпного чоловіка.

 – Марго, охолонь! – Хоффман не бажав відступати наступаючи.

 – Відійди, ще раз тобі кажу! – я виставила руки вперед, впираючись в чоловічі груди. Долоні обпекло від тепла його тіла, а пам’ять нагородила мене яскравими спогадами про нашу пристрасть. Я подумки лаяла себе за слабкість і вразливість.

 – І не подумаю! – Том зробив два кроки назустріч, підштовхуючи мене до стіни. Він як мисливець заганяв мене – свою здобич, в пастку.

 Він продовжував гіпнозувати мене, затягуючи у свої тенета. І я йшла на зустріч з коханим монстром, не роздумуючи про наслідки.

 Межа між дозволеним і бажаним була такою тонкою, що я ледь встигла вхопитися за останню здорову думку в моїй голові й не потонути як Титанік.

 Хоффман став моїм особистим Айсбергом і я знала, що наше зіткнення не принесе мені нічого, крім краху. І поразки.

 – Ненавиджу тебе! – в серцях прокричала я, заліпивши йому ляпаса. Долоню обпекло від дзвінкого удару, а серце впало каменем вниз.

В очах Томаса майнула тінь подиву і здається, – розчарування. Він погладив щоку, яка миттєво стала червоною.

 – Це почуття взаємне! – було мені відповіддю. Том відступив назад, піднімаючи руки в примирливому жесті.

 – Я рада! – тикнувши пальцем в його плече, сказала я, – Рада, що наші почуття взаємні, Хоффман!

 Томас обдарував мене крижаним поглядом і схилившись, прошепотів.

 – Відтепер, Марго, нічого іншого ти від мене не отримаєш! – Він різко розвернувся і попрямував в сторону виходу. А через мить, вхідні двері з гуркотом зачинилися.

З любов'ю, завжди ваша Мартіна