Поговоримо про жанри: детектив

Детектив ( з англ. — агент розшуку) — різновид творів масової культури, у яких розкривається певна таємниця, пов’язана зі злочином. Основна ознака детективу як жанру — наявність у творі якоїсь загадкової події, обставини якої невідомі і мають бути з'ясовані. Найчастіше описувана подія — це злочин, хоча є й детективи, які розслідують події, що не є злочинними. 

Суттєвою особливістю детективу є те, що справжні обставини події не повідомляються читачеві, принаймні, до закінчення розслідування. Замість цього, читач проводиться автором через процес розслідування, отримуючи можливість на кожному його етапі будувати власні версії й оцінювати вже відомі факти. Якщо у творі одразу описують всі деталі події, або ця подія не містить нічого загадкового, то його вже варто віднести не до чистого детективу, а до споріднених жанрів ( бойовик, поліцейський роман тощо).

Засновниками детективного жанру називають найчастіше чотирьох письменників — Едгара По, Артура Конан-Дойла, Гілберта Кіта Честертона та Вілкі Колінза. Але елементи детективу присутні в літературній творчості ще з давніх-давен — починаючи з біблійних оповідей, казок “Тисячі і однієї ночі” тощо.

Важлива риса класичного детективу — повнота фактів. Розгадка таємниці не може будуватися на відомостях, які не були представлені читачеві в ході розслідування. До моменту, коли розслідування закінчиться, читач повинен мати досить інформації для того, щоб на її основі самостійно знайти рішення. Можуть приховуватися лише окремі незначні подробиці, які не впливають на можливість розкриття таємниці. В кінці розслідування всі загадки повинні бути розкритті, на всі запитання мають бути знайдені відповіді. 

Сучасні літературознавці виділяють ще кілька ознак класичного детективу: буденність обстановки, типовість поведінки персонажів, стереотипні мотиви злочинів, у класичному детективі оповідач і слідчий в принципі не можуть виявитися злочинцями. 

Варто відзначити ще одне обмеження, якого практично завжди дотримується класичний детектив — неможливість випадкових помилок і збігів. Наприклад, у реальному житті свідок може говорити правду, може обманювати або бути обманутим, може помилятися (випадково переплутати дати, суми, прізвища). У детективі остання можливість виключена — свідок або правий, або ні, або ж його помилки мають логічне пояснення. 

1928 року англійський письменник Стівен Ван Дайн опублікував свій перелік літературних правил, назвавши його «20 правил для тих, хто пише детективи»:

1. Забезпечити читачеві рівні зі слідчим можливості розкриття таємниць, для чого ясно і точно повідомити про всі шляхи викриття.

2. Стосовно читача дозволено лише такі трюки й обман, які може застосовувати злочинець щодо слідчого.

3. Кохання заборонене. Історія повинна бути грою в схованки не між закоханими, а між детективом і злочинцем.

4. Ні детектив, ні інший професіонал, який займається слідством, не може бути злочинцем.

5. До викриття повинні вести логічні висновки. Випадкові або необґрунтовані зізнання неприпустимі.

6. У детективі не може бути відсутнім слідчий, який методично розшукує докази, що допомагають у розкритті злочину, в результаті чого приходить до вирішення загадки.

7. Обов'язковий злочин у детективі — вбивство.

8. При розкритті даної таємниці потрібно виключити всі надприродні сили і обставини.

9. В історії може діяти лише один детектив — читач не може конкурувати одразу з трьома-чотирма членами естафетної команди.

10. Злочинець повинен бути одним із більш-менш важливих дійових осіб, добре відомих читачеві.

11. Неприпустиме дешеве рішення, при якому злочинцем виявиться хтось із прислуги.

12. Хоча у злочинця може бути співучасник, але в основному історія повинна розповідати про викриття однієї людини.

13. Таємним і кримінальним організаціям немає місця в детективі.

14. Спосіб здійснення вбивства й методика розслідування повинні бути розумними й обґрунтованими з наукової точки зору.

15. Для кмітливого читача розгадка повинна бути очевидною.

16. У детективі не має бути літературщини, детальних описів характерів, змалювання обстановки засобами художньої літератури.

17. Злочинець у жодному разі не може бути професійним злодієм.

18. Заборонено пояснювати таємницю нещасним випадком або самогубством.

19. Мотив злочину — завжди особистого характеру, він не може бути шпигунською акцією, міжнародними інтригами, метою таємних служб.

20. Автору детективу варто уникати будь-яких шаблонних рішень, ідей.

З часом багато з цих правил порушувались авторами. Наприклад, у романі Агати Крісті «Вбивство в Західному Експресі» діють одразу 12 вбивць-співучасників, а в розповіді «Вбивство в М'юзі» в кінці виявляється, що вбивство насправді було самогубством. Проте багато правил досі не втратили своєї сили.

Виділяють чимало видів детективів:

Детектив закритого виду — підвид, який, зазвичай, найбільш строго відповідає канонам класичного детективу. Сюжет будується на розслідуванні злочину, який здійснили в усамітненому місці, де перебуває строго обмежене коло персонажів. Нікого стороннього в даному місці бути не повинно, так що злочин може бути здійснено тільки кимсь з присутніх. Розслідування ведеться кимсь з тих, хто знаходиться на місці вчинення злочину, за допомогою інших героїв. 

Психологічний детектив — може дещо відступати від класичних канонів у плані вимог від героїв стереотипної поведінки і типової психології. Зазвичай, злочин, що розслідується, скоєний за особистими мотивами (заздрість, помста), і основним елементом розслідування стає вивчення особистих рис підозрюваних, їх звичок, слабких місць, переконань, забобонів, з'ясування минулого. Існує навіть школа французького психологічного детектива. 

Історичний детектив — Історичний (або псевдоісторичний) твір з детективною інтригою. Дія відбувається в минулому, або ж у теперішньому розслідується старий злочин. 

Іронічний детектив — детективне розслідування описується з гумористичної точки зору. Найчастіше твори, які написані в такому стилі, пародіюють штампи детективного роману. 

Фантастичний детектив — Твір на перетині фантастики і детективу. Дія може відбуватися в майбутньому, альтернативному теперішньому, або минулому. в повністю вигаданому світі.

Політичний детектив — один із досить далеких від класичного детективу жанрів. Основна інтрига будується навколо політичних подій і конкуренції між різними політичними або бізнесовими структурами. Часто буває, що головний герой сам собою далекий від політики, але, розслідуючи справу, наштовхується на перешкоди в розкритті злочину з боку влади або розкривається якийсь заколот. Відмінною особливістю політичного детективу є (хоча і не обов'язково) можлива повна відсутність позитивних героїв, крім головного. 

Шпигунський детектив — базується на розповідях про діяльність розвідників, шпигунів і диверсантів, як у воєнний, так і в мирний час. За стилістичними рамками дуже близький до політичних і конспіраторських детективів, часто поєднується в одному і тому самому творі. Основна відмінність шпигунського детективу від політичного полягає в тому, що в політичному детективі важливішу позицію займає політична основа справи, що розслідується й антагоністичні конфлікти, а в шпигунському — увага загострюється на розслідуванні (шпигування, диверсія и т. д.).

Крутий або гангстерський детектив — один із найбільш популярних видів, поряд із класичним — розповідає в основному про організовану злочинність та боротьбу з нею.

Кримінальний детектив — специфічний жанр детективу, позаяк злочинець відомий і події описуються з його точки зору, а не людей, що його розшукують.

А які детективи найбільше до вподоби вам? Якщо ви пишете детективні історії. до котрого з видів можете їх віднести? Звідки черпаєте натхнення — з реального життя чи вигадуєте свої сюжети? 

У наступному блозі поговоримо про трилери)) 

А ось уже розглянуті раніше жанри: фентезі, містика. жахи

Та фантастика