Вітаннячко дорогим читачам та колегам!

Гарно дякую любій колезі та талановитій авторці София Чайка за передану естафету. А також дякую Solomia Star за чудову ідею! Перші поцілунки це завжди так несподівано і хвилююче!

Естафету передаю Ксенія Чейз 

Перший поцілунок моїх героїв Андрій та Катя з роману Привіт, Андрію

 – Не подобається моє тіло? – поцікавився Андрій, єхидно посміхаючись. Про що це він? – Не подобається або занадто сильно подобається? – продовжував він, взявши мою руку і поклавши собі на груди. Мою долоню немов обпекло від дотику до його шкірі.

– І що, дівки ведуться на це? ! – відповіла я якусь дурість, бо мозок відмовлявся працювати.

– Ай-ай-ай, Катю! Як недобре обманювати дорослих! – вимовив він й докірливо похитав головою. А потім, схопивши мене вільною рукою за талію, притягнув до себе. Тіло запалало вогнем. Стало важко дихати. Внизу живота занило, викликаючи тремтіння не тільки в колінах, а й у всьому тілі.

– Що ти робиш? Відпусти мене, ненормальний! – прокричала я, хоча подумки бажала, щоб Андрій ніколи не випускав мене зі своїх обіймів.

«Про що ти думаєш, Катю? У нього ж сім’я! Та він просто знущається з мене!» – повторювала підсвідомість, поки я намагалася прийти в себе від близькості бажаного чоловіка.

Занадто багато спогадів, надто багато емоції й занадто багато почуттів до цього чоловіка було у мене. І все це нікуди не зникло. Час, на жаль, не лікував! Він лише на якийсь термін, відкладав мою проблему в ящик, допоки вона не з’явилася знову переді тобою.

– Відпустити? Навіщо? Мені й так подобається! – відповів Дроздов. В його погляді відбивалося багацько емоцій. І бажання теж. «Ні, ні! Мені це все примарилося!»

– Мені неприємно, відпусти! – мовила я, намагаючись звільниться з його пут. Але марно!

– Неприємно, кажеш? І так теж? – Андрій провів рукою по моїй спині, викликаючи всередині мене шквал емоцій. Я мимоволі прикрила очі, на секунду бажаючи насолодитися цим відчуттям. Та не встигла я оговтатись, як теплий подих торкнулося моїх губ.

 «О, Боже ти мій! Це відбувається насправді? Що ти робиш, Катю?! Зупинись! Не відповідай на поцілунок! Відштовхни його! Це ж Андрій!» – Однак, ні вирватися, ні відштовхнути його, я не могла. Й не тому, що не бажала, а тому що він сильніший. Опиратися не було сенсу. А потім, я вже не могла зупинитися.

 Його губи мучили мої, забираючи життя з тіла, а потім, вдихаючи, дарували його нову. Це було схоже на стрибок з парашутом. Коли тобі так легко й страшно водночас! Я просто задихалася! Плавилася! І розчинялася в цьому поцілунку!

 – Ось тепер-то ми точно більше не друзі! – сказав Андрій, перервавши поцілунок й спустивши мене з моїх небес на грішну землю.