Не очікувала, що братиму участь у флешмобі, адже ще не викладала розділу з поцілунком. Але якщо беру участь, то запрочую вас полинути назустріч дивовижного і трохи комічного поцілунку героїв моєї книги "Ті, що вірять". Передаю естафету дивовижній Viktorija

Лола знову запізнюється. Чому так довго?! Я вже одягнулася і нафарбувалася, а вона не йде. Я одягнула теплий бежевий світшот і теплі сині джинси. Макіяж зробила легкий. Світлі тіні не виділялися, лиш трохи виблискували на фоні очей. Також нафарбувала губи бордовою помадою і це все доповнила тонким слоєм чорної туші.

Вирішила піти по неї, а потім відразу в парк. Взула осінні черевички на невисоких підборах, взяла улюблену чорну сумочку і попрямувала до подруги. Відкрила квартиру власним комплектом ключів і пішла до Лолиної кімнати. Двері відчиняються і звідти виходить Кріс. Я від подиву піднімаю голову і він падає разом зі мною. Все б нічого, але… Його губи наткнулись на мої. Практично поцілунок.

Декілька секунд які здаються мені вічністю я нічого не розуміла і просто кліпала очима. Але потім зрозуміла, що мені подобається його цілувати! Мене з головою накрила хвиля тепла та ніжності. Ні-ні, ти ж знаєш, він не той кому можна довіритись!

Боковим зором помічаю Лол, що стоїть у кімнаті. Вона не має нічого сказати, її брови злетіли до гори, а губи утворили букву «О». Дівчина зі швидкістю якій може позаздрити навіть гепард дістала телефон і зафіксувала цю солодку мить.

Я відпихаю Кріса і намагаюся встати, але згадала, що це хлопець впав на мене і так просто мені не вибратись. Відчуваю як тяжко стає від ваги хлопця і він розуміючи це встає.

- Що це було?! – вражено запитує подруга.

Я не маю що відповісти, але тут своє слово вставив Кріс:

- Чиста випадковість, але в будь-якому випадку я готовий її повторити.