Нас уже 200, і я дуже дякую кожному, хто підписався на мене, - сподіваюся, вам припадуть до смаку і мої наступні історії (до речі, нова книга от-от).

Коли читачів більшає, треба краще знайомитися, і я робитиму це в особливій формі: я не пропонуватиму нудні біографічні факти, але на кожну «круглу» цифру буде історія з життя) Подумалося: якщо я пишу про різних вигаданих героїнь, то чому б не написати про реальну?) Зрештою, я тут для того, щоб розповідати історії (а ви тут для того, щоб їх читати, правда ж?)) Отож, Авторка у цих історіях ненадовго ставатиме Героїнею, а історії будуть чесними, без долі прикраси і вигадки, й переважно про Любов)

Поїхали, сьогодні перша:

Любовний лист

Головна Героїня цієї історії не пам’ятає, як з ним познайомилася. Їй було, певно, п’ять, йому – на рік менше. Не за віком розумний Хлопчик-сусід збирав на роздоріжжі біля здоровенного клена сусідських дівчаток (так вже вийшло, що по сусідству були одні дівчатка) і загадував їм логічні загадки. Хоча, може це було потім. Може, спочатку вони сиділи на паркані, й інші дівчатка дражнилися на Героїню і Хлопчика-сусіда «тілі-тілі-тєста женіх-і-нєвєста». Словом, Героїня вже не пам’ятає, як все почалося.

У Хлопчика-сусіда була велетенська патлата собака, яку, без перебільшення, боялося пів села, і він здавався майже героєм через те, що міг до тієї собаки підійти. Помітивши дружбу Героїні і Хлопчика-сусіда, їхні батьки жартома зверталися одне до одного «свахо» і «свате».

А вони собі просто дружили. Героїня пішла у школу, переїхала з батьками в інший куток села. А через рік і Хлопчик-сусід пішов у школу. З уроків вони поверталися разом. Йому було не зовсім по дорозі, але він проводив Героїню, а тоді йшов собі додому. У Героїні за будинком була маленька канавка, яку Хлопчик-сусід легко переступав, а вона могла хіба що перестрибнути (хоча поряд була кладка). Тож він дражнився, але подавав їй руку і вчив переступати ту канавку, ніби то було щось важливе.

Одного разу, коли Героїня була у другому класі, а Хлопчик-сусід у першому, вона отримала від нього любовного листа. На шматку альбомного аркуша коричневим фломастером було виведено: його ім’я + її ім’я = любов. Їхні імена були написані з помилками, бо він ще не знав усіх літер, але слово «любов» - без помилок.

То був перший любовний лист у її житті. Та що там, по факту єдиний паперовий любовний лист.

А потім Хлопчик-сусід переїхав з батьками в іншу країну. Він приїжджав до бабусі, коли їм було десь 13-14, і тоді Героїня за все літо навіть не поговорила з ним як слід. Стикаючись десь у селі, вони лише несміливо зиркали одне на одного, не певні, чи варто згадувати минулу дружбу.

А поговорили вже у дорослому віці, коли він приїхав у село з дружиною. І то був вже не той Хлопчик-сусід. То був якийсь сторонній хлопець, який курив, бренькав на гітарі і не загадував логічних загадок. Тому Героїня, поговоривши з ним пару разів, навіть не спитала, чи береже він ще їхні дитячі спогади. 

Але любовний лист з помилками і правильно написаним словом «любов» досі лежить у котромусь з її старих щоденників.

p.s. А тепер потеревенимо? Я дуже хочу познайомитися з вами і послухати вас! Який ваш найсвітліший спогад з дитинства? А перша дитяча дружба?)