Літературні критики і критикани

Художня літературна критика як окремий жанр творчості мабуть відома усім. Памятаю, як в студентські роки замість того щоб читати повністю той чи інший роман з укрліту ми бігали в читальний зал читати "критику". Як не крути а прочитати 300-500 сторінок за кілька днів фізично було все одно не можливо.

Тому критикам я  вдячна за можливість виконати домашнє завдання і не сидіти кілька ночей за книжкою, яка в принципі мені була не цікавою.

Віккі пише, що літературна критика допомогає читачу

виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкуються в різних періодичних виданнях, виходять окремими книгами.

Провідними жанрами літературної критики є анотації, рецензії, статті, огляди, есе, літературні портрети, діалоги, дискусійні статті, монографії. Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики. 

Літерату́рний кри́тик — літератор і вчений, що займається літературною критикою, тобто тлумаченням і оцінкою сучасних творів, нових явищ і тенденцій в художній літературі. 

От чесно не впевнена, а чи треба була б мені людина, яка б тлумачила мої твори комусь)) Але завжди приємно отримати позитивну рецензію від знаного  в літературних колах критика. Та і конструктивне зауваження точно зайвим не буде, адже допоможе покращити якість твору.

Але поряд з таким корисним і безсумніву цікавим жанром процвітає купа паразитів від літератури. Критиканство. Дрібна, упереджена і поверхнева критика.

Критика - це опора, яку вам пропонують в допомогу,
Критиканство - це дубина, якою вас постійно намагаються огріти по голові.

Критиканство – це патологічна форма критики когось або чогось, звиродніла спроба заявити світові про себе, ілюзорно підвищуючи відчуття власної значимості.

"Конструктивна, доброзичлива критика і критиканство допасовуються приблизно так, як новий костюм, на лівому рукаві якого нашита стара  латка  крикливого кольору", - розповідає в своєму блозі письменник С. Процюк.

Зрештою, сприйняття критики і критиканства залежить від рівня самоцінки людини, і може призвести до того, що талановита людина просто втратить крихти віри в себе. 

А тепер найцікавіше. Критикан не буде зупинятись. Він пертимена як танк, і його мета не допомогти, а отримати вторинну вигоду для себе. Ну а якщо ви спробуєте образитись на його вислови, то критикан вдасться до маніпуляцій.

Він розкаже вам, що "просто сказав правду бо ніхто крім мене цього не скаже". Але ж правду можна подати різними способами. Критикан вибере найболючіший.

Або прикриється добрими намірами. Цей приклад неконструктивної критики часто називається "праведним гнівом" чи пояснюється добротою. Тут людина, котра вважає, що вона і тільки вона володіє абсолютним знанням і є еталоном для формування ваших правил, починає втручатися в професійний простір або особисті уподобання критикованого, щоб спробувати якнайшвидше змінити їх з очевидною користю для себе.

В будь-якій спробі неконструктивної критики криється нехитре посилання критикана, яке полягає в тому, що він вочевидь кращий за вас. Інколи це можна помітити і в такому явищі, як "професійна дідівщина", оскільки саме так чинять ті, хто вважає себе експертом, з недосвідченими, але успішними неофітами. При ближчому розгляді це, швидше, переживання власних втрачених можливостей, що потужно підігрівається бажанням позбавити іншу людину мрії і перспективи. Ци з опери: у мене не вийшло, нехай і тобі не вдасться. Так ведуть себе краби у відрі.

 Я мала персональне "відро з крабами" кілька років, і добре знаю, як важко жити в такому середовищі.

Може критикан спробувати нас присоромити. "Ай-яй-яй, - каже він, - як не соромно тобі виставляти на загальний огляд такий бездарний твір? Швидше ховайся в нірку, та не показуй звідити свого носика поки... " - далі йде довжелезний перелік того, що ти маєш навчитись задля того, щоб мати право виставити свою творчість поруч з іншими працівникаим пера.

То як спириймати критику? Важливо визнати право співрозмовника мати іншу точку зору, відмінну від вашої, і продемонструвати бажання почути її. Іноді за справедливу критику треба навіть подякувати, відзначивши важливість для вас бачення з боку своєї роботи або вчинків. 

Але якщо критика не справедлива, психологи і я з ними раджу робити наступне:

1. Ніколи не слухайте поради тих, хто живе не так, як ви мрієте жити. От просто затямте це собі на носі, і слухайте тільки успішних письменників, якщо ви хочете досягнути якогось успіху в цій сфері. Спілкуйтесь з тим, хто надихає, хто дає крила. Натура у письменника тонка, його легко образити, не ведіться на типові дражнилки типу "ой, мамина цяця образилась". Так, ви маєте право ображатись на несправедливу критику. А як напишете книжку по вас ще пройдеться праскою редактор. 

2. Краще і більше робіть свою справу. Замість того, щоб вгрузати в беззмістовну дискусію про свій твір, просто підіть  і напишіть ще одну главу, перечитайте її, удоскональте. Витрачайте свій час з користю.

3. Завжди повторюйте: Хто нічого не робить, того не критикують.

Якщо вас критикують, значить вас помітили, значить ваша робота та ви самі на слуху у людей. надихайтесь від того, і знову йдіть працювати)))

4. І останнє, та не менш важливе. Не критикуйте самі, коли вас не просять. Максимум - слушне зауваження. Тобто, ви ж розумієте різницю між тим, щоб сказати людині, що у неї в анотації описка,  і тим щоб обізвати її трів чорті чим. Не суньте носа туди, куди голова не лізе. Так казала моя бабуся, і вона мала рацію.