Флешмоб "Знайомство" Передаю свою естафету...

Привіт мої любі читачі!

Ось і до мене дійшла черга взяти участь у флешмобі «Знайомство» від Вікторії Задорської. Велика подяка тобі за такі цікаві естафети!❤

А прийняла виклик від талановитої Juli Pencil . Дякую за можливість прийняти участь!❤

Умови досить прості - потрібно викласти у блозі уривок із сценою знайомства героїв будь-якої Вашої книги і передати естафету двом наступним учасникам.

Свою естафету передаю: Маїрі Цибуліні і Solomia Star!!! Буду рада, якщо ви приєднаєтесь!!!!

****

Книга: "Ангел Поруч "

Перше знийомство Белли і Алана!!

Хвилина, дві хвилини, п'ять хвилин, півгодини.  Знайоме обличчя все ще не з'явилося, повз мене лише проходили якісь чоловіки або дівчата, які люто щось обговорювали по телефону.  Не знаю, як мене ще не помітили, практично лежачу на підлозі, але я дуже втомилася чекати цього хлопця на холодній підлозі.

Краще б мене помітили і провели до тями, тому, що я була вже готова підкласти собі під голову пару речей і подрімати.  Раптом хтось грюкнув дверима, від чого я підскочила і сон як рукою зняло.  Тільки я вирішила висунути голову і перевірити, хто це такий гучний, як повз мене пройшов хлопець.  

- Алан, - прошепотіла я і з посмішкою попленталася за ним.  

Ми бродили по темних і холодних вулицях.  Так, дуже холодним.  Завдяки тому, що я стала людиною, тепер в мені є всі людські почуття.  Я відчуваю втому, голод, холод.  Зараз я була лише в чорному легкому платті, і хоч у нього були довгі рукава і комір, холод все одно пробирав мене до самих кісток.  

Як же не круто бути людиною. Але від цих думок мене відволікала інша.  Порятунок.  Слідкуючи за цим хлопцем, я уявляла собі, що ось-ось зним щось трапитися, і я швиденько врятую його, а потім знову стану ангелом.

Ідеально!  Але ... навіть не знаю, як це пояснити.  Дивно, але в мені оселилася цікавість.  Я ніколи не спостерігала за своїм клієнтом, за їх повсякденним життям.  З'являлася я тільки тоді, коли йому загрожувала небезпека, рятувала і зникала.

А зараз я пасла слідом за Аланом і таємно спостерігала за ним.  Він повільно йшов уздовж по дорозі, перевалюючись з однієї ноги на іншу.  Опустивши голову, він був ніби поглинений своїми думками, навіть коли дзвонив телефон в кишені не змусив його відреагувати.

Дивно, чому він такий?  Він чимось засмучений?  Хіба він не повинен був відповісти на дзвінок, може бути, там було щось важливе.  Стоп.  Чому я про це думаю?  Я різко зупинилася і вдарила себе по голові.  Відколи мене хвилюють люди і їхні справи?  

Зараз мене повинно хвилювати тільки його порятунок.  Нічого більше.  Усе.  Зітхнувши, я глянула вперед і не помітила Алана попереду.  Чорт, упустила.  Айху~ Прискоривши крок, я завернула за ріг і раптом різко вдарилася в щось лобом.  Затамувавши подих, я підняла очі.  Чорт...

— Ти слідкуєш за мною?

Переді мною стояв той самий хлопець, за яким я так акуратно слідкувала.  Його очі, немов безодня, в яку ти провалишся як побачиш їх, дивилися прямо на мене.  Вилиці його напружилися, напружилася і я.

Господи, а його запах, такий солодкий і привабливий.  Він дивився на мене дивним поглядом насупивши брови.  По ньому було відразу видно, що жартувати він тут точно не збирався.  А краще б пожартував ...

— Я?  Я не слідкую за тобою, боляче ти мені потрібен ... - пробурмотіла я, нервово дихаючи.  

— Невже? - він підняв одну брову і посміхнувся.  — Значить, це не ти йшла по п'ятах від самого залу?

Він знав?  Як?  Я ж була так акуратна.  Айщ.

— Я не розумію, про що ти, - буркнула я і відвела погляд. — У мене просто тут справи. 
— Так значить. - Алан потер щелепу, а потім різко схопив мене за комір сукні притягаючи ближче до себе. — Слухай мене уважно.  Жарти жартувати я тут не збираюся, тому говорю один раз.  Не плетись за мною!  Що б я тебе більше не бачив!  Тобі ясно?  Прошепів, Алан штовхнув мене вперед, від чого я не втрималася на ногах і впала на землю.

— Йа!!  Що ти робиш?! - заволала я, намагаючись піднятися, але раптом гострий біль пронизав в нозі і я приземлилася знову на землю.  І ось ЦЕ я повинна врятувати?  Серйозно?  Не може бути!

Дивлячись на на його фото, я очікувала, що він буде хлопчик-ангелочок.  Що його будуть оточувати поні та веселка, але ось таке я точно собі уявити не могла. Злістю і чорнотою від нього так і віє.  Боже, відчуваю, моє повернення буде важким.

Я підняла розлючені очі на хлопця, який як ні в чому не бувало, прибравши руки в кишені, йшов далі.  Йому було пофіг на все і вся.  Він навіть не обернувся і не перевірив, як я.  Він просто мовчки продовжив бродити уздовж дороги.

— Та пішов ти! - крикнула йому я слідом і закусила губу.  Знаєш що, правда, пішов ти!  Не піду за тобою, потім з тобою зустрінуся, нічого за цей час не відбудеться.

Ага.  Я піднялася на ноги і обтрусила сукню від пилу.  Хмикнувши, я останній раз глянула на Алана і розвернувшись, попрямувала зовсім в протилежну сторону.

— Буду я ще за ним бігати, ага, зараз, - бубоніла я собі під ніс і, обхопивши себе руками, намагалася зігрітися. — Коли це було бачено, щоб я бігала за кимось?  Та ще в холод!  Холод ... чорт, дуже холодно.  Як же огидно бути людиною!  Айщ, чому мені так не щастить?

 Я зі злості штовхнула ногою об землю і відразу усвідомила свою помилку.  Біль в кісточці знову проявилася.  Дострибала на одній нозі до найближчої лавочки, я сіла на неї і почала потирати хворе місце.  

— Дурень, дурню!  - бубонів я, шмигаючи носом.  — Та хто він взагалі такий, щоб так зі мною поводитись?  Та ще й зі своїм ангелом, Айху!  

Але поглянувши в бік цього хлопця, в сторону тієї дороги, якою він йшов, я важко зітхнула і опустила голову.

— Ні, я його не залишу...