Неприкаяні або Місточок між двома книгами

Часом буває, що автор у свою нову книгу вводить героя зі старої (причому, обидва твори зовсім не пов'язані між собою — ні сюжетом, ні персонажами). Втім, вони можуть бути пов'язані місцем або часом дії ( так, для прикладу у Макса Кідрука з'являється у новій книзі "Доки світло не згасне назавжди" Марк  — герой іншого роману "Не озирайся і мовчи"). Але частенько навіть місце і час дії не співпадають. 

От і в мене сталася така історія. Але спочатку хочу взагалі пояснити, що то за Неприкаяні і звідки вони взялися водночас у двох романах — "Пройти під веселкою" і "Вітер та Соловейко"

Колись давно у мене був не дуже приємний період у житті, і я читала багато психологічної літератури, типу "допоможи собі сам". І от звідти я дізналася про метод автоматичного письма — коли виганяєш усіх рідних з дому)) береш чистий аркуш паперу й ручку та починаєш записувати перші-ліпші думки, котрі приходять у голову. Скажу зразу — спочатку писалася якась абракадабра, незв'язні слова, що нічого не означали. Але потім несподівано у мене почали виходити речення, які вже мали певний зміст. І з того всього з'явилася ця історія. Проте розповідь про Неприкаяних лежала у мене в шухляді довгі роки, бо для окремої публікації вона була закоротка, не мала фіналу і взагалі видавалася надто дивною. Одна моя забобонна подруга на повному серйозі радила все спалити, бо начебто це мені надиктували демони)) В жодну із тоді існуючих книг ця історія не вписалася, і так я благополучно про неї забула.

Згадала ось зараз, коли виникла ідея написання фантастичного роману про "потраплянку" Міру "Пройти під веселкою". Ця не то казка, не то легенда дуже добре вписалася у сюжетну канву твору, розбавляючи реалізм, якого тут інакше було б забагато, певним флером містичності і таємничості.

А ще я в цей же час працювала над іншою фентезійною історією — "Вітер та Соловейко", і несподівано для мене самої Неприкаяні проникли й туди. А що тут такого, хоча це не тільки різний час, але й різні світи — їм і не таке під силу… Адже в моїх історіях це свого роду таємний орден людей, що мають надприродні можливості, не підкоряються жодній владі чи законам і діють, керуючись  своїми власними принципами та моральними нормами, комусь допомагаючи, а когось, навпаки, караючи.

Про них говорять, що вони безсмертні і зберігають таємні знання, які дісталися їм від світу духів ( а детальніше про цей світ і його історію можна прочитати у "Веселці").

Як Неприкаяних занесло у Землю дощу? Я сама не знаю достеменно. Вент, за моїм попереднім задумом, мав під час своєї тимчасової відсутності на сторінках роману займатися зовсім іншими справами, проте я відчувала: те, що мною призначене, було йому нецікавим і він здавався незадоволеним. І от нещодавно, перечитавши перший розділ "Вітру та Соловейка" ( зі сном Дани) , який був написаний ще у грудні, коли ні "Веселки", ні історії Неприкаяних і в планах у мене не було, я зі здивуванням збагнула, чому Вент виглядав і поводився так дивно, не схоже на себе колишнього. Тоді ніби якийсь пазл став на своє місце в загальній картині, і я зрозуміла, де він був і що робив насправді…

Іноді в мене закрадається думка, що дійсно існує паралельний світ, де вигадані герої живуть своїм життям)) Не буду відкривати подробиць сюжету обох книг, адже цікавіше буде дізнатися  про все самим читачам. Скажу лишень — мабуть, недарма та історія колись прийшла до мене, вона довго чекала свого часу і нарешті дочекалася. Так що, любі автори, не викидайте свої давні записи, адже раптом через рік-два (чи навіть десять) випадково написане слово чи речення подарує вам нову захоплюючу ідею, або й допоможе створити справжній шедевр))

Якщо комусь стало цікаво й захотілося у вигляді експерименту скористатися методом автоматичного письма — будь ласка, це дуже цікаве заняття, яке може допомогти вам зазирнути у власну підсвідомість. Головне - не починати під час самого процесу аналізувати написане, це робиться потім.

А ще раджу не займатися таким пізно вночі, бо іноді буває страшно. Може "диктуватися" щось від імені невідомих осіб, наче хтось намагається передати послання. Не сприймайте це дуже серйозно, не думайте, що ви контактер чи Біллі Мілліган)), все це просто ігри нашого власного "я". Буває корисно зазирнути у власну душу і отримати якусь інформацію чи натхнення. А ви пробували різні експериментальні методи письма? Якщо так, то які були враження?