Поговоримо відверто?

Саме так хочеться описати нову 22-гу главу книги "(не) одна під дощем"

Як і завжди ділюсь вайбом/естетикою/візуалізацією 22-ої глави:

А ось шматочок із нової глави:

  — Невже надії на світле майбутнє у нас немає? — з сумом в очах запитала я.
  — Знаєш, люба. У нас надія є. Ми обрали бути головними у нашому житті, ми обрали взяти контроль над нашим життям у свої руки, тому ми зараз там, де ми є та йдемо до нашої цілі. А якщо ти питаєш глобально, про людство, то, якщо бути відвертим, я сумніваюсь.

  Макс встав зі свого місця, сів поряд та обійняв мене. Я не стрималась та занурилася головою у його коліна. Він гладив мене рукою по волоссю, а я лежала та відчувала, що наче він зможе змінити увесь світ та захистити мене, але насправді це говорило в мені бажання боротися, та розуміння того, що я не одна у цій боротьбі.

Буктрейлер:

*обіцяю у найближчі дні додати нові пісні останніх глав до плей-листа до книги.

Запрошую усіх до читання! Не забувайте натискати на серденько, на книжечки, лишати коментар та просто читати!

Усім любові до себе та натхнення!
Ваша Ангеліна Александренко