Мушля

Наступні декілька днів Віка усе частіше вигадувала собі доручення поза офісом, аби лише прогулятися і подумати. Вона ходила вузенькими пустими вуличками рідного міста, бо коли хочеш почути себе, потрібна тиша і натхненний спокій. Вона не розуміла, як може людина водночас мати стільки влади над іншими і не володіти власним життям… Вікторія йшла навмання, пила каву «to go», і шукала вихід. Не знайшла. Прийшла під вечір у власний офіс зовсім без сил. Несподіваний стук у двері повернув її у тяжіння. Це прийшов її помічник Андрій, молодий та завзятий працівник, який ще зовсім недавно був студентом, але дякуючи своїй наполегливості та невтомності багато чого досягнув. Віка завжди дивилася на його невтомний ентузіазм з іронічною посмішкою.