Дмитрикові стежинки

Мій синочок - Дмитро Мандрабура - найперший читач, редактор та поціновувач моєї творчості.
Мої віршовані рядочки - наче ниточки тієї невидимої павутинки сьогодення, яка пов'язує мене з моїм синочком, з моїми учнями, і невидимими міцними струменями приєднує нас до рідної землі і навколишнього безмежжя буття. Так хочеться просто жити і творити, не загубитися в коловороті сірої буденності, знаходити нових друзів і просто цікавих співрозмовників. І так як не можна створити майбутнього без минулого і теперішнього, то я спрямовую свої вірші, як промінчики тепла і світла, саме дітям: нашій найбільшій цінності нації, нашому майбутньому.
Я почуватиму себе безмежно щасливою, якщо мої вірші доторкнуться хоча б однієї юної душі, зворушать її, закличуть до усвідомленої гармонії з рідною землею.