20.

— До речі, про нього, — мама сьорбає гарячий чай, — ми хотіли завтра влаштувати вечерю, познайомити вас. Що скажеш?

Дивиться на мене з надією.

Я не хочу. Сама собі брехати не збираюся.

— Чому б і ні, — ховаю, закочую очі під приводом божественного смаку солодкого.

Не хочу її засмучувати. Мені потрібен час, щоб звикнути. У мене він є, а мама виглядає щасливою з чоловіком. І до того ж вони ж не одразу з'їжджатимуться.

У мене буде час прийняти.

— Дякую, донечко!

— За що ти мені дякуєш? — намагаюся розрядити обстановку, спіймавши похмурий погляд мами.

— За розуміння. Я дуже хвилювалася, що ти не захочеш бачити біля мене чоловіка. І я б тебе зрозуміла. Знай, — зводить на мене погляд. Теплий, рідний, від якого серце клацає. — Твій тато завжди у моєму серці, — швидко-швидко кліпає, намагаючись сховати сльози.

— Мамо, — підсовуюсь зі стільчиком та обіймаю, — я вже не маленька, все розумію. Та й ти в мене красуня, — гладжу розпущене волосся, — я бажаю тобі тільки добра. І якщо ти почуваєшся з Єгором комфортно — я тільки за!

За розмовами час швидко пролітає. А нам, “голодним” до розмов, є чим поділитися. Я не соромлюсь розповідати про універ. Мама теж закінчила медичну академію і розуміє мене з півслова.

Щоправда, про Алекса мовчу. Вперше з часів свідомого життя не ділюся з найближчою людиною і почуваюся огидно.

Мабуть, у дівчинки має бути хоч один секрет від матері, чи не так?

Додому повертаємось після недовгої прогулянки, ближче до вечора. Я залізаю під ковдру та вмикаю фільм.

Мені стає цікаво, чи перетиналися Даня з Алексом після того, як ми розійшлися.

Я навіть втрачаю ниточку сюжету фільму. Ловлю себе на тому, що розглядаю його фотки у соцмережах.

Злюсь.

Відкидаю гаджет і заново вмикаю фільм.

Цього разу не відволікаюся — пірнаю у сюжет із головою.

Хлопця стало надто багато у моєму житті та думках. Потрібно терміново виправляти.

Наступного ранку прокидаюся пізно. Неділя, тому поспішати нема куди. Маму ловлю на кухні, всю збентежену і нервову. Смикається, чортихається під ніс.

Хвилюється.

Я лише усміхаюся. Заспокоюю, допомагаю з обідом, бо сніданок о першій годині дня навіть не звучить. Після цього підбираємо вбрання і сідаємо за туалетний столик робити макіяж.

Я не спец, Катька шарить краще, тільки мама суворо заборонила мені її кликати.

— Ось дивись, яка ти красуня! — веду до великого дзеркала у передпокої.

Легкий макіяж і висока зачіска мамі дуже личать. І сукня кольору стиглої вишні просто ідеально поєднується з її каштановим волоссям і карими очима.

— Дякую, ти найкраща донька! — цілує у скроню.

Я збираюся набагато швидше, але не менш елегантно. Мені байдуже, прийме мене брат чи ні. Я можу вдавати, що його не помічаю, але маму я зобов'язана підтримати.

Незабаром за нами приїжджає замовлене Єгором таксі. Мама нервує ще більше. Всю дорогу тримає мене за руку, а коли машина зупиняється біля невеликого двоповерхового будинку з гарним кованим парканом, вона й зовсім відмовляється виходити.

— Я так і думав, — хмикає Єгор, відчинивши задні двері авто. — Мила, все буде добре, — простягає мамі руку.

Нарешті вона виходить, і я слідом.

— Доброго вечора, — намагаюся бути ввічливою.

Мене зачепили його звернення до мами. Так завжди казав батько.

І це якось…

— Міло, я дуже радий тебе бачити. Сподіваюся, ви подружитесь з моїм бовдуром, — тепло усміхається, згадавши про сина. — А ось, до речі, і він! — дивиться за спину.

Я повертаюсь.

Серце стискає лещатами, коли блакитні очі впиваються у мене здивованим поглядом.