10.

Точно, стерво, поскаржилася. Подзвонила, типу попередити.

Реально дістала ця жінка. Не може зрозуміти своєю розумною головою, що я — не мій батько.

— Пам'ятаєш, я тобі розповідав про свою однокласницю? — починає, щойно я опускаюсь у крісло навпроти.

— Угу, — вдаю, що мені цікаво.

— Ми вже зустрічаємося деякий час, і я хочу  повечеряти разом.

Чорт!

Я радий за батька, тільки не бачу сенсу мене втягувати у свої любовні справи.

— Тату, мені вже дев'ятнадцять, — натякаю, що він взагалі може не питати, як у маленького пацана, — я радий, що у тебе з'явилася жінка, справді. Тільки давай без мене! — Прошу.

Я не звик з ним сваритися. Буває іноді, перекинемося жорсткими словами, і на цьому кінець.

Я пам'ятаю, як він переживав смерть матері. Замкнувся у собі та роботі, навіть фірму свою відкрив, хай і маленьку, але вона врятувала його від депресії.

— Сину, — знімає окуляри та закриває кришку ноутбука, — ти у мене дорослий, але ж ми сім'я. — Мамині слова підіймають бурю у грудях.

Вона завжди їх казала.

— Я хочу спробувати побудувати сім'ю з цією жінкою, тим паче вона теж вдова. І донька у неї на два роки молодша за тебе.

— Гаразд, — зітхаю. Мабуть, мені доведеться це пройти. — Тільки не чекай від мене більшого. Я не проти, щоб ти спробував, але вона мені ніколи матір'ю не стане.

Іду. Немає сенсу продовжувати цю розмову.

Батько знає, що я ніколи не визнаю жінки, яка спробує мене виховувати.

— На добраніч, — кидаю, підіймаючись сходами.

Втомлений, завалююся в ліжко й одразу засинаю.

Розплющую очі, коли ще темно, і бреду в душ.

У грудях пече. Як уявлю іншу жінку на кухні, мені стає тоскно.

Наче час минув, але біль від втрати не вщухає.

Я завжди вранці встаю, але сьогодні ще зарано, тому вмикаю ноут і шукаю школу, де навчався Даня.

Мені глибоко начхати на пацана. Я хочу дізнатися її ім'я і хто така.

Знаходжу все одночасно: і профілі в соціальних мережах, і фото.

Дратівливі з написом “най-най” та усмішка до вух, в обіймах цього козла.

— Семенова Міла, — зі сплеском закриваю кришкою ноута. — Скоро зустрінемося! — кидаю погляд на настінний годинник. Половина восьмої, якраз час для гарної пробіжки, а потім в універ.

Кортить загнати в кут маленьку пташку!