5.

Тягне мене через весь коридор, а потім повертає у маленьку кімнату, схожу на комору. Навколо швабри, відра та невелике вікно.

— Та відпусти ти!

— Або що? — розтискає пальці, спопеляючи поглядом.

— Нічого, — почуваюся оголеною під його натиском.

Я раніше від таких хлопців намагалася триматися якомога далі, тільки тепер моє везіння закінчилося, на жаль.

Дивиться, не відводить блакитних очей, шкіра пече, і я просто не можу змусити себе підняти очі.

Заціпеніння. Параліч, не знаю, як ще назвати мій стан.

— Як поживає твій хлопець? — із глузуванням питає.

— Ти мене через це сюди притягнув?

Дуже добре пам'ятаю слова Дані, що вони мають старі рахунки.

— Можливо, — його веселить моя злість.

Я в гніві стискаю кулаки й тільки тепер здіймаю очі. Хлопець розслаблений, навіть в очах радість і велич.

Намотує пасмо волосся на палець, потім розкручує і намагається заправити за вушко.

Смикаюся, відчувши легкий біль від різкого ривка.

— Говори, що треба, — роблю ще крок назад.

У горлі утворюється клубок, а на шалене серцебиття я намагаюся не звертати увагу.

Молюсь, щоб цей кошмар швидше закінчився і мені дали спокій.

— Скучив за тобою, — робить ще крок до мене. Упираюся спиною в холодну стіну і розумію, що більше нікуди відходити.

Тільки вперед.

— Відпусти, — шиплю.

— Чому? — впирається кулаком у стіну, перегороджуючи мені шлях. — Ти не рада мене бачити? — хмикає. 

На його обличчі з’являється хижа посмішка.

— Мені час на пари, — намагаюся тримати себе в руках.

— Крихітко, ти ж розумієш, що ти тепер моя?

— З чого б це? — мене починає дратувати його нахабство.  

— Бо я так хочу! 

— А я не хочу! — до того ж у мене хлопець є.

— Байдуже! Змушу бути моєю!

— Аналогічно! Мені начхати на твої бажання! — говорю і, дивлячись у потемнілі очі, одразу шкодую. — У мене хлопець є! — Швидко додаю.

— Вважай, вже немає!