Глава 4

Ранок суботи розпочинається як завжди. Ніщо не віщувало біди. Надворі світить сонечко, на пари не треба йти. На душі вперше за весь час мого навчання тепло та спокійно. Але варто було розплющити очі, як я зазнаю жорстокого допиту з боку моїх сусідок. Вони давно не виявляли до мене такого інтересу, і я, чесно сказати, спочатку розгубилася. Питання про мене та Лукаса сиплються з обох боків. Заспокоїти дівчаток навіть не спершу виходить. Доводиться пообіцяти, що все розповім їм після сніданку.

Просто я тільки зараз подумала, що мені нема чого розповідати. Отже, треба терміново зустрітися з Лукасом, обговорити історію. Поки одягаюся, ще раз подумала, що роблю дурість.

— Міллі, зізнавайся! — Ліліт не чекає походу в їдальню і, варто було мені вийти з ванної, починає засипати питаннями. — У вас учора з Лукасом щось було?

І хитро-цікавий погляд на мене.

— Дурне питання, Ліл, — каже Клариса.

З подякою дивлюсь на дівчину. Клариса позбавила мене потреби виправдовуватися.

— Ти бачила Лукаса? — продовжує Клариса. — Звісно, між ними все вже було. Важко встояти перед таким красенем, як він. Навіть така неприступна, як наша Міллі, не встояла перед ним. І не треба так дивитися на мене, — каже вона мені. — Ви вчора пішли разом.

— Він мене просто додому провів, — виправдовуюся.

— Та не треба приховувати, — каже Клариса. — Усі ми живі.

— У-у-у! Як я люблю такі історії. Багатий хлопець і бідна дівчина! — мало не захлинаючись задоволенням, каже Ліліт.

— Не думаю, що їхня історія матиме щасливий фінал, — вставляє своє вагоме слово Клариса. — Такі, як Лукас, не одружуються з простачками на кшталт Міллі. Пробач вже, Міллі.

Клариса кидає погляд на мене і знову починає руйнувати мрії Ліліт про прекрасного принца.

— Тож припиняй вірити у казки. Ніхто з багатеньких хлопців не одружиться з тобою. Досить розводити соплі.

Закінчивши так грубо, Клариса першою виходить з кімнати. Ми з Ліліт переглянулися.

— Не слухай її, — каже Ліліт мені.

Дивно, я думала, це мені її заспокоювати треба буде.

— Ви з Лукасом гарна пара. Блакитноокий блондин і білявка з зеленими очима. Як гадаєш, які у вас будуть дітки? — запитує Ліліт, виходячи з кімнати.

Я ледь в одвірок дверей не врізаюся, почувши її запитання. Діти? У мене та Лукаса? Ні, позбавте такого щастя!

— А Клару не слухай. Вона просто ревнує. Їй Лукас з першого погляду сподобався. А він на неї не звертає уваги. Ось вона і біситься.

Чудово. Мені лише фанатки Лукаса в одній кімнаті не вистачало. Настав час задуматися над нашим з ним розставанням, чи ще рано панікувати?

— Дякую, Ліліт, ти мене заспокоїла, — говорю я. 

Дівчина не помічає сарказму в моєму голосі. Щасливо усміхнувшись, міцно обіймає мене.

— Я рада, що все нарешті закінчилося. Мені було незручно… — Ліліт замовкає на півслові з виглядом, що бовкнула зайвого.

— Що закінчилося? — запитую у неї.

— Дивись, наші вже тут, — Ліліт переводить погляд на стіл у їдальні.

Дівчина біжить до друзів, залишивши мене на самоті додумати те, що залишилося невимовним. Отже, я мала рацію у своїх домислах, і проти мене їх навмисне налаштували? Чи справа у чомусь іншому?

— Привіт, Колючко, — Лукас підходить позаду, обіймає мене, притиснувши до себе.

— Привіт, — кажу йому.

Настрій після розмови з дівчатами зникає у невідомому напрямку.

— Щось сталося? — запитує Лукас, ставши переді мною.

— Ні, — я заплющую очі, викидаючи сумні думки з голови.

— Все добре, — кажу Лукасу.

— Чудово. Наші вже тут, — він, як ні в чому не бувало, веде мене до своїх друзів.

Під поглядом сонних, але уважних і трохи очманілих адептів. Мда, помітна ми з ним парочка, нічого не скажеш. За столом, де сидять друзі Лукаса, є і мої одногрупники. Всі милі і якось особливо не виділяють мене. Я чекаю жартів у наш бік з Лукасом, але нічого такого не відбувається. І я розслабляюся. Настільки забуваюся, що починаю сперечатися з одним старшокурсником, яка модель аеромобілів краща. Якоїсь миті розумію, що за столом стає дуже тихо, а рука Лукаса опинилася на моїй нозі і якось дуже сильно її стискає. Вона й почала відволікати мене. Я її кілька разів скидаю, чисто за інерцією. А потім не витримую.

— Що? — запитую у нього невдоволено.

Лукас робить великі очі, начебто запитує, що я творю. Я озираюсь. Дівчата за столом у легкому шоку, як і хлопці.

Так, терміново треба вигадати, звідки я так багато знаю про аеромобілі, якщо за легендою я народилася і донедавна жила в маленькому містечку, де про таку дивину як аеромобілі знали мало.

— Я… багато читала про них, — говорю всім.

— Дивне захоплення для дівчини, — зауважує Міара.

Ну ось, каже, як мій батько. Я ховаю погляд.

— А мені подобається, — каже хлопець з яким я розмовляла, Філ. — Наша родина має один аеромобіль. І цього сезону він братиме участь у змаганнях. Я міг би показати тобі його.