Розділ 30

Ангеліна... Я скривилася, коли побачила її біля під'їзду свого дому. Їй пощастило, що сьогодні після роботи я вирішила заїхати додому, а не залишитися в Макара, як це часто бувало. Я схопила свою новеньку сумочку та вийшла з автомобіля, закривши за собою дверцята. Помітила на собі дивний погляд сестри. Вона відверто розглядала мене з ніг до голови, оцінюючи. Я ж так само подивився на неї: звичайні джинси й куртка — не той варіант, який би вона обрала років сім тому. Але час вносить свої корективи. Я підійшла до неї та зупинилася навпроти. Мої десятисантиметрові підбори дозволяли мені бути вищою за сестру, що надавало мені певну перевагу. Ангеліна криво посміхнулася, переводячи погляд з мене на автомобіль.

— Твоя машинка? — спитала вона одразу ж.

— І тобі привіт, Ангеліно, — сухо сказала я. — Як справи?

— Прекрасно! Вчора подала на розлучення.

Моє серце наче зупинилося від дурного хвилювання, а потім почало заново битися в грудях. Я боялася лише за те, що Ангеліна стане незабороненою для Макара, але ж він кохає мене.

— Я рада. Тобі вже давно треба було розлучитися з тим придурком.

— Він і хотів цього. Артур тоді вночі намагався піти, але я не могла його ніяк відпустити. Потім він штовхнув мене, я впала... — Ангеліна опустила погляд, знервовано перебираючи пальцями. — А далі ти знаєш. У нього є якась інша жінка, яку він кохає.

Сестра підняла на мене погляд своїх світло-карих очей. Я не могла прочитати суміш емоцій, які палали в них. Мені здавалося, що вона засмучена, але цей ненависний погляд в мою сторону був так сильно мені знайомий.

— Це все, що ти хотіла сказати? — спитала я, дивлячись на неї.

— Аліса передала тобі подарунок, — Ангеліна простягнула мені якийсь пакет. — У тебе ж минулого тижня був день народження.

— Так! Шкода, що про це пам'ятали лише Аліса і тато.

Я відвела погляд, адже розмови про сім'ю завжди засмучували мене. Я б хотіла почути коротке "вітаю" від матері, але вона навіть не зателефонувала мені.

Я легко усміхнулася, приймаючи подарунок від племінниці. Хто ж знав, що у мене буде така маленька кількість люблячих людей. Ангеліна глянула кудись вбік. Я прослідкувала за нею. Вона знову дивилася на мій автомобіль.

— Коли ти купила собі авто? — поцікавилася вона. — Не думала, що звичайні дизайнери так багато заробляють. — Ангеліна пройшлася по мені поглядом. — Ще й сумочка новенька, брендова. Мабуть, багато коштує.

— Це все подарунки Макара, — сказала я, спостерігаючи за тим, як змінюється вираз обличчя сестри.

Вона голосно засміялася та похитала головою.

— На мене раніше він так не тратився, — пробурмотіла вона. — Тоді він був звичайним студентом. Хіба я могла знати, що Макар так зміниться за сім років?

— Якби знала, то що було б? — спитала я, піднявши одну брову.

Ангеліна так пильно подивилася, що від цього мороз пройшовся моїм тілом. Вона наче попереджала мене про щось.

— Я б ніколи не відпустила його, — відповіла вона, розглядаючи моє обличчя. — Якби не я, тобі б так не пощастило, розумієш?

— Пощастило? Це ти у нас завжди гналася за грішми. Я не змушую Макара робити мені такі дорогі подарунки. Він хоче потішити мене, а я приймаю це все, щоб потішити його. І ми щасливі, Ангеліно.

— Я помилилася і відпустила Макара тоді, але не впевнена, що він відпустив мене.

Я насупилася від слів сестри. Мене вже починало дратувати те, що вона думає нібито він досі кохає її. Я підійшла впритул до неї та міцно схопила руку Ангеліни вище ліктя.

— Твоє розлучення з тим недоумком не робить тебе вільною для Макара, — впевнено сказала я, не відриваючи погляду від її очей. — Ти абсолютно не цікавиш його, Ангеліно. Так, ти була для нього важливою в минулому, але не зараз. Він кохає мене, зрозуміла?

— Тіш себе цими словами, Мелісо. Тільки ти побачиш, що все зовсім не так.

Вона подарувала мені ту свою улюблену хижу посмішку та вирвалася з моєї хватки. Ангеліна помахала рукою на прощання, а тоді пішла геть, залишаючи мене під під'їздом. Я злилася на неї та на її слова. Мене дратувало те, що вона хоче повернути Макара, але я була певна, що він говорив правду. Він не може повернутися до неї, якщо ми зараз разом і кохаємо одне одного.

Наступного дня в офісі було надто шумно. До того ж у нас досі не з'явилася нова секретарка. Можливо, вона була не так потрібна начальнику? Я не знала, тому просто не питала про це у Макара.

— Привіт! — раптом біля мене з'явилася Ілона.

За останні тижні ми змогли порозумітися, але подругами нас було важко назвати.

— Привіт, — привіталася я у відповідь.

Дівчина поставила на мій стіл якусь коробочку. Я насупилася, переводячи погляд з коробки на неї.

— Вчора випадково дізналася, що у тебе був день народження, — почала пояснювати Ілона. — Трішки з запізненням, але це тобі.

Я була здивована, адже не думала, що ця дівчина захоче мені щось подарувати. Навіть Софія рідко робила це, хоча ми з нею дружимо ще зі школи.

— Дякую, — тихо сказала я та відкрила коробку. Побачила в ній красиву шовкову хустку. — Вау! Це дуже красива річ.

Я усміхнулася, адже хустка була мого улюбленого синього кольору.

— Тобі подобається? — поцікавилася Ілона. — Я не знала, що саме ти любиш, але мені здалося, що ця хустка чудово підійде до твоїх модних весняних образів.

— Вона справді чудово підійде, — погодилася я, продовжуючи усміхатися. — Дякую за подарунок. Це так неочікувано від тебе, але мені дуже приємно. Тепер я хочу знати, коли у тебе день народження, щоб тобі також щось подарувати.

— Дев'ятнадцятого квітня, — сказала дівчина.

— Добре! Я запам'ятала.

Ми усміхнулися одна одній. Я подумала про те, що мені варто обійняти її в знак подяки, але якраз у цей момент двері кабінету начальника відчинилися.

— Мелісо, зайдіть до мене, будь ласка! — голосно сказав Макар.

— Кохання не чекає, — тихо пробурмотіла біля мене Ілона.

Я закотила очі від її слів та підвелася зі стільця. Поправивши бежеву спідницю, я попрямувала до кабінету боса. Як тільки увійшла всередину, то зачинила за собою двері, як робила це завжди. Ніколи не знаєш, чим завершаться наші зустрічі.

Я помітила, що Макар стояв біля вікна, засунувши руки в кишені штанів. Я підійшла до нього, і він розвернувся обличчям до мене.

— Щось сталося? — поцікавилася я.

— Одна з будівельних компаній запропонувала нам співпрацю, — заговорив Макар. — Вони хочуть збудувати великий торговий центр, і їм потрібен проєкт, дизайн та все інше. Цілий торговий центр, уявляєш?

— Це чудово! — радісно сказала я, помітивши те, як загорівся Макар.

Він усміхнувся та схопив мене за обидві руки.

— Це така можливість для нас та нашої компанії, — почав захоплено говорити. — Ми... Ми вийдемо на новий рівень!

— Так! Це круто.

— Але це не тут.

— Не тут? — перепитала я, насупившись.

— В іншій області, — сказав Макар, уважно дивлячись на мене.

— Чому тоді ми? — здивувалася я.

— Не знаю. Та хіба це має значення, Мелісо? Ми не можемо втратити такий шанс.

— Звісно, не можемо.

— Але мені інколи доведеться їздити туди у відрядження. Вони запланували зустріч у кінці цього тижня. Мені треба поїхати на декілька днів.

Я з очікуванням подивилася на Макара. Думала, що він запропонує мені поїхати з ним, але такої пропозиції з його сторони не було.

— Добре, — сказала я, намагаючись усміхатися. — Це ж не буде довго.

— Три дні максимум. Ми спочатку все обговоримо, вирішимо, а потім поїдемо на місце будівництва.

Я закивала головою, погоджуючись. Три дні — це дуже мало. Що може змінитися за такий короткий час? Я притулилася до Макара, обіймаючи. Так сильно звикла до нього за ці місяці, що не хотілося його відпускати.

— Ти ж не будеш сильно сумувати за мною? — спитав він, проводячи своєю рукою по моєму волоссі. — Мені здається, що це буде хороший час, аби ми відпочили одне від одного.

— Ти втомився від мене?

Я уважно подивилася на Макара, адже мені навпаки не хотілося, щоб він їхав туди сам. Я хотіла поїхати з ним, але у нього були інші думки.

— Ні! Що ти таке кажеш, Мелісо? Просто інколи потрібні невеличкі перерви, щоб почуття були сильнішими.

— Тільки якщо невеличкі, — прошепотіла я. — Бо так можна і забути про свої почуття.

— Почуття ніколи не забуваються, — тихо прошепотів Макар.

Я задумалася про те, які саме почуття він мав на увазі: ті, що відчував до мене зараз, чи ті, що тримають його в минулому з Ангеліною. Та коли я помітила це радісне обличчя Макара, то вирішила не діставати його дурницями. Ми не були надто популярною архітектурною компанією. Раніше Анатолій Іванович не піклувався про це, а для Макара дуже важливо твердо стояти на ногах. Мені теж хотілося, щоб і наша компанія нарешті вийшла на вищий рівень, тому я раділа разом з ним. Така пропозиція справді була заманливою, хоча і здалася мені трохи дивною...

— Ти уже зібрався? — спитала я, роздивляючись валізи у коридорі.

— Так, — Макар почав одягатися. — Туди їхати близько чотирьох годин, Мелісо.

Я видихнула, спершись до стіни. Поки Макар збирався, я спостерігала за ним. Цих три дні будуть складними без нього, але так, мабуть, і для нас буде краще. Встигнемо засумувати одне за одним.

Коли він уже повністю вдягнувся, то підійшов до мене. Макар легко пальцями поправив моє волосся, а я міцно притиснулася до нього.

— Чекатиму твоїх дзвінків і повідомлень, — сказала я, уткнувшись йому шию. — Пообіцяй телефонувати мені кожного дня!

— Я телефонуватиму тобі завжди, коли матиму вільну хвилину.

— Добре.

— Ти залишишся у мене? — спитав він, глянувши мені в очі.

— Не знаю. Мабуть, повернуся до себе. Що мені тут робити без тебе?

— Як бажаєш, але я не проти, якщо ти будеш тут. Комусь же потрібно доглядати за моїм котом і поливати мої вазони.

Я тихо засміялася від його слів.

— У тебе нема кота, Макаре. Вазонів теж.

— Буде, Мелісо. Обов'язково буде, але вже у нашому домі.

Він так міцно обійняв мене, що у грудях стало важко дихати. Але мені зовсім не хотілося відштовхувати його від себе.

— Мушу їхати, — сказав він, а я трохи відсторонилася. — Скоро повернуся. Не сумуй, Ліссі.

Макар тепло усміхнувся мені та ніжно провів своєю долонею по моїй щоці. Я не хотіла засмучуватися через його від'їзд, але якесь дурнувате хвилювання мучило мене всередині. Він подарував мені довгий ніжний поцілунок на прощання. Потім він легко поцілував мене в шию, як мені це подобалося, а тоді пішов. Я деякий час дивилася йому вслід та замкнула за ним двері. Побігла до вікна у вітальні, щоб помахати йому рукою на прощання.

Коли Макар поїхав, я одразу ж почала збиратися на роботу. Він попередив усіх про свою відсутність та поставив замісника. Було весело спостерігати за тим, як занадто ніжний та добрий Стас намагався бути сердитим начальником. Принаймні ми з Ілоною весь день сміялися з нього. Це дратувало хлопця, але він намагався не зважати. Спочатку я справді думала поїхати до себе додому, але вирішила, що сьогодні переночую в Макара. На його ліжку точно ще залишився той приємний чоловічий запах, без якого було важко заснути.

Як тільки увійшла в його квартиру, то одразу ж попрямувала до спальні, щоб переодягнутися. Тут було трохи моїх речей, тому я швидко зняла свою спідницю та блузку, а натомість одягнула спортивні штани й кофту. Коли намагалася повісити своє пальто у шафу, то випадково зачепила ногою невелику тумбочку біля ліжка.

— Дідько! — буркнула я, коли мій телефон з гучним грюкотом впав на підлогу.

Я присіла на коліна, щоб підняти його, але мою увагу привернуло щось маленьке блискуче одразу ж біля ніжки ліжка. Я потягнулася рукою до цієї дрібнички. Побачила у своїй руці якусь жіночу сережку. Я насупилася, розглядаючи її. Вона чомусь здалася мені знайомою, але я не могла пригадати. Дурне хвилювання з'явилося всередині. Я не хотіла підозрювати Макара у зраді, а ця сережка... Можливо, вона випадково впала сюди? Я задумалася про те, чи не було часом такої сережки у мене. Здається, ні. Я похитала головою, щоб не думати про це та підійшла до столу. Я поставила на стіл ту сережку, а також свій телефон. Ми сьогодні з Макаром уже розмовляли, коли він дзвонив повідомити, що приїхав. Я чекала від нього вечірнього дзвінка, але його досі не було.

Я сіла на крісло біля столу та ввімкнула ноутбук Макара. З собою він взяв робочий, але я знала, що тут теж в нього були деякі файли. Я хотіла знову передивитися дизайн нашого з ним будинку, щоб не забивати собі голову різним дурницями, типу цієї сережки. Я відкрила на ноутбуці дизайн та деякий час розглядала його, вносячи правки на свій розсуд. Подекуди бавилася з кольорами, намагаючись підібрати найбільш вдалий. На годиннику вже була майже одинадцята вечора. Я подумала зателефонувати Макару, але він, мабуть, зайнятий. Втомившись роздивлятися проєкт, я вирішила зайти в інтернет. Мені одразу ж відкрило збережену вкладку з його електронною скринькою. Тут було декілька нових робочих повідомлень. Я не хотіла переглядати, але рука сама почала повільно крутити колесо мишки, опускаючи екран вниз. Щоб не переглядати спам, я натиснула на "важливі" повідомлення. Одним з перших було підтвердження про оренду будиночка, який він обрав собі під час відрядження. Я довго і нудно гортала повідомлення, сподіваючись нарешті почути телефонний дзвінок. Раптом я помітила його листування з нашою компанією. Мабуть, це було ще до його приїзду сюди. Я відкрила повідомлення та помітила декілька вкладених файлів.

— Список працівників, — вголос прочитала я.

Я одразу ж випрямилася, а моє серце почало битися швидше. Я відкрила файл та почала його перегляди. Тут були проскановані короткі особові характеристики кожного працівника. Мене в тому числі. Я дійшла до інформації про себе: моє фото, ім'я, прізвище та по батькові, а ще адреса, номер телефону й дані про освіту.

Неприємне відчуття з'явилося десь у грудях, підступаючи до горла. Я глянула на дату надсилання цього документу — двадцять восьме серпня. Серпень... Макар з'явився у нас на початку жовтня. Виходить, що він знав.

— О, Боже! — прошепотіла я, коли усвідомлення з'явилося в моїй голові.

Він усе знав! Макар знав, що я працюю тут ще до того, як приїхав сюди.