Розділ 25

Макар мав рацію, коли казав, що їхати гірськими дорогами важко. Особливо це відчувалося тоді, коли після заїзду в ліс довелося прямувати вверх. Я весь цей час міцно трималася за ручку, адже мною хитало в різні сторони. Ґрунтова дорога завжди більш піддатлива до дигресії внаслідок антропогенної діяльності, тому не дивно, що тут було так багато великих ям. Їхати довелося довго, а я ніяк не могла зрозуміти куди ми їдемо та навіщо. Коли автомобіль нарешті виїхав на рівну поверхню, я з полегшенням видихнула. Ще декілька хвилин прямо — і неподалік я побачила невеликий будиночок посеред полонини. Він був дерев'яним та не дуже великим. Я деякий час витріщалася на нього, а коли Макар зупинився, то перевела свій здивований погляд на чоловіка.

— Ми приїхали, — сказав він, вистрибуючи з авто.

Я швидко відщепила пасок безпеки й теж вийшла на вулицю. Тут було значно холодніше, аніж у межах готелю. Сильний морозяний вітер неприємно обдував моє обличчя, тому я сильніше закуталася у свою куртку. Макар витягнув наші валізи та відніс їх до невеликого ґанку. Я зробила декілька кроків в сторону будинку. Сніг приємно скрипів під ногами, а з неба сипалися лапаті сніжинки. Я піднялася сходами до Макара й зупинилася біля нього. Він витягнув з кишені куртки ключі, а тоді відімкнув двері.

— Це наша оселя на найближчі два дні, — пояснив він та обережно поклав свої руки на мої плечі. — Проходь!

Я увійшла всередину, відчуваючи приємний запах дерева. Не дивно, що тут пахло саме так, адже будиночок був повністю дерев'яний. Попри своє дивне розташування, всередині був красивий сучасний ремонт у стилі мінімалізму. Це мене здивувало. Схоже, цей будиночок використовується виключно в туристичних цілях.

— Тут гарно, — прошепотіла я, оглядаючись навколо.

— Тобі подобається? — спитав у мене Макар. — Ти така розгублена, що я починаю хвилюватися.

— Я... Я просто здивована. Не очікувала, що ти влаштуєш нам такі цікаві вихідні.

— Думаю, що це краще, аніж сидіти в готелі.

— Безперечно, — погодилася я, усміхнувшись. — Мені справді тут подобається.

Я увійшла глибше в дім, а коли повернула голову вліво, то побачила кімнату, схожу на вітальню. Тут був красивий диван темно-коричневого кольору, невеличкий столик та поличка з книжками. Одразу звідти був вихід на кухню, де стояв великий дерев'яний стіл та такі самі стільці. Мабуть, це дуб, адже колір був надто світлим. Я помітила з вітальні вихід на терасу. У голові закралася думка, що тут було б чудово влітку. Уявила, як би ми з Макаром сиділи на цій терасі, пили каву та дивилися на густий зелений ліс. Я усміхнулася своїм думкам і раптом відчула, що Макар поклав свої руки на мої плечі.

— Допоможу тобі зняти куртку, — сказав він, нахилившись до мого вуха.

— Так, звісно.

Я потягнула бігунок блискавки вниз, а після цього Макар стягнув з мене куртку. Він повісив її на вішак у коридорі. Я підійшла до вікна у вітальні та виглянула надвір. Попри доволі прохолодну погоду, в домі було тепло. Лише тоді, коли я повернула голову вбік, помітила невеликий камін, у якому палав вогонь.

— Хтось був тут до нас? — поцікавилася я, оглянувшись на Макара.

— Власник. Я повідомив йому про час нашого приїзду, тож він уже поїхав.

— Зрозуміло.

Я стягнула рукави светра, вчепившись у них пальцями, а тоді сіла на диван. Він виявився доволі зручним, а ще мені дуже подобався цей коричневий колір.

Макар попрямував до кухні. Я почула, що він відкрив холодильник. Мені стало цікаво, тому я попрямувала за ним. Помітила, що чоловік почав розкладати якісь продукти на столі.

— Ми будемо готувати вечерю? — поцікавилася я.

— Я буду, — виправив Макар.

— Ти? — перепитала я, здивовано піднявши одну брову. — Як щодо моєї допомоги?

— Сьогодні без неї, Мелісо.

— Чому? Я б хотіла приготувати щось разом з тобою.

— Завтра, гаразд? — Макар уважно подивився на мене. — Сьогодні я хочу приготувати цю вечерю для тебе.

Я розуміла, що сперечатися нема сенсу, тому просто кивнула головою, погоджуючись. Дурна усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли я спостерігала за тим, як Макар порається на кухні. Мені страшенно подобалося, що він так дбайливо ставився до мене, намагався вразити. Це був не той дратівливий бос, що ненавидів мене. Зараз поруч зі мною був милий Макар, в якого я закохалася. Можливо, занадто впертий та інколи різкий, але це був він.

— Що мені робити? — спитала я, спершись щокою на свою руку. — Трохи нудно сидіти без діла. Ти ще довго?

— Не менш як годину, — відповів Макар. Він якраз нарізав овочі на салат. — Можеш поки оглянути дім.

Я важко видихнула, але таки підвелася зі стільця і попрямувала до вітальні. Будиночок був двоповерховий, тож я піднялася ще на другий поверх, щоб подивитися на кімнати. Тут було дві великі спальні, а одна — менша. Також я побачила доволі велику ванну кімнату з джакузі. Хм, це цікаво. Тут було все, щоб прекрасно відпочити в таку холодну пору року.

Коли я повернулася на кухню, то підійшла ближче до Макара та обійняла його за шию. Він був зайнятий, але не відштовхнув мене. Я міцніше притягнула його до себе, цілуючи спочатку в щоку, а потім опустилася до шиї.

— Що ти робиш? — спитав Макар і голосно засміявся.

— Мені бракує твоєї уваги, — пробурмотіла я, вдаючи, що образилася. — Я знудилася.

— Я вже приготував вечерю, тому можемо куштувати, — сказав він, глянувши на мене.

— Ура! — закричала я, сильніше обіймаючи його.

— Ти божевільна, Ліссі. — Макар ще голосніше засміявся.

— Це ти робиш мене такою.

Я відсторонилася від нього та сіла на стілець. Чоловік у цей час розкинув по тарілках печену картоплю, рибу та салат. Я задоволено усміхнулася, коли в ніс вдарив приємний аромат їжі. Чесно кажучи, вже встигла зголодніти.

— Це неймовірно смачно, — сказала я, куштуючи те, що приготував Макар. — Тепер хочу, щоб ти постійно готував для мене.

— Ну, якщо ти так хочеш, то я буду тільки радий, — мовив він і раптом постукав рукою по своїй нозі. — Ходи сюди!

— Що? — розгублено спитала.

— Ну, ти ж казала, що тобі бракує моєї уваги.

Я засоромлено закусила нижню губу, стримуючи свою усмішку, а тоді підвелася зі стільця та підійшла до нього. Він трохи відсунувся та поклав свої руки на мою талію. Не зчулася, як Макар посадив мене собі на коліна. Це було дещо дивно, але мені сподобалося сидіти так близько до нього. Несила було стриматися, тому я подарувала йому свою найкращу усмішку.

— З тобою дуже комфортно, — раптом сказав він, цілуючи мене в шию.

— Ем, дякую, — прошепотіла я, бо не знала, що сказати на такі його слова.

Очі закотилися від задоволення, коли він залишив вологий поцілунок в особливому містечку на моїй шиї. Мені хотілося, щоб він знову поцілував там, але Макар відірвався від мене та продовжив їсти. Паралельно він годував мене, змушуючи мене весь цей час усміхатися. Я пила вино, сидячи на його колінах, а ще їла з його рук. Це було максимально мило. Мені здавалося, що моє серце не витримає такого напору почуттів. Після вечері, Макар повів мене на терасу, попередньо вдягнувши куртку. Він накинув на моє тіло плед та міцно обійняв. Я ж сперлася на нього й підняла голову до неба, де яскраво світили зірки. У горах їх завжди здавалося більше, а ще вони начебто були яскравішими. Можливо, тому що ближче? Було таке враження, ніби варто всього лише потягнутися рукою — і можна спіймати свою зірку.

— Тут так неймовірно красиво, — прошепотіла я, вдивляючись у небо.

— Мені теж дуже подобається. Літом, думаю, не менше гарно.

— Я також про це думала. Ми приїдемо ще колись сюди?

— Якщо захочеш, — тихо сказав Макар та міцніше обійняв мене. — У світі є стільки прекрасних місць, які б я хотів побачити з тобою.

— Зі мною? — перепитала я, а моє серце пропустило декілька ударів.

— Знаю, ти сумніваєшся у моїх почуттях до тебе, але ти особлива дівчина у моєму житті, Мелісо. Ти змусила мене знову повірити в кохання.

— Звучить так, наче ти зізнаєшся мені.

Я запитально підняла одну брову, глянувши на Макара. Він тепло усміхнувся, але нічого не сказав. Можливо, не хотів поки? Я не була надто гордою, але й у мене були певні межі. Я не збиралася довго чекати його зізнань, та щось підказувало мені, що вони зовсім близько.

— Уже пізно, — зауважив Макар. — Ходімо спати!

Я деякий час продовжувала уважно дивитися на нього, а тоді кивнула головою, погоджуючись. Коли він завів мене до спальні, то спочатку я почувалася ніяково. Не звикла спати з чоловіками. А якщо він знову захоче чогось більшого? Я не була певна, що готова до цього зараз, адже досі відчувала не надто приємний біль.

Коли Макар вийшов з кімнати, я швидко переодягнулася в нічну сорочку та лягла на ліжко, накриваючись ковдрою. Трохи нервувала, тому почала жувати нижню губу. Як тільки чоловік повернувся, я перестала це робити. Макар зовсім не соромився моєї присутності, коли почав роздягатися переді мною. Я відвела погляд, щоб не витріщатися на нього, хоча мені дуже сильно хотілося зробити це. Макар ліг поруч, а я трохи напружилася.

— Ти боїшся? — тихо спитав він.

— Хвилююся, — зізналася я.

— Все добре. — Макар ніжно провів пальцями вздовж моєї руки. — Ти звикнеш.

— До чого?

Він підсунувся ближче до мене та обійняв, поклавши свою руку на мій живіт. Його гаряче дихання обпекло мою щоку, коли він прошепотів мені на вухо відповідь:

— До мене. До того, що ми будемо спати разом.

— Здається, у тебе серйозні наміри щодо нас, Макаре.

— Я і не приховую цього. Ти стала моєю, Мелісо. З цієї миті я ніколи не відпущу тебе.

— Добре, — ледве вимовила я, бо чомусь стало так тепло в животі.

— Добраніч! — Макар поцілував мене в щоку.

— Добраніч, — прошепотіла я.

Він сильніше притиснув мене до себе, а вже через деякий час я почула його мирне дихання. Мені стало так спокійно та зручно в його обіймах, що я теж надто швидко засунула. Зранку ми прокинулися пізно й майже половину дня провалялися на ліжку. Трохи пізніше ми гуляли навколо дому, розглядаючи прекрасні краєвиди. Я навіть змусила його дуркувати зі мною в снігу. В кінцевому результаті ми обоє промокли та добряче змерзли. Повернувшись до будиночка, я одразу ж почала знімати з себе мокрі речі. Зуби стукали від холоду, а усе волосся було вологим від снігу.

Макар швидко розпалив вогонь у каміні, але мені не стало тепліше. Я все ще тремтіла. Він помітив це і раптом схопив мене за руку та повів на другий поверх у ванну кімнату. Мій погляд знайшов джакузі, яке я помітила ще вчора. Поки ванна наповнювалася водою, я повністю зняла з себе весь одяг.

— Нам не варто було лежати в снігу, — тихо пробурмотів Макар.

— Але це було весело, — сказала я, усміхнувшись.

— Ти добряче змерзла, — зауважив він і невдоволено похитав головою.

— Ти ж зігрієш мене.

Я зиркнула на Макара, але мої слова його не надто вразили. Він допоміг мені залізти в гарячу ванну, й одразу ж стало так тепло. Я розслабилася, випрямивши ноги. Струмені води інтенсивно билися об моє тіло. Це було так приємно.

— Ти не приєднаєшся до мене? — спитала я, глянувши на Макара.

Він стояв неподалік, спостерігаючи за мною. У цей момент мені хотілося, щоб він був поруч, тому я пальцем поманила його до себе, звабливо усміхаючись. Макар похитав головою та шумно видихнув. Моя усмішка стала ще ширшою, коли він почав стягувати з себе светр. Здається, хтось уже втрачає контроль. Він повністю роздягнувся та заліз у ванну навпроти мене. Ми деякий час мовчки дивилися одне на одного, а потім я провела своєю ногою по його животу. Мій погляд зупинився на губах Макара, і мені так сильно захотілося поцілувати його. Я знову погладила його живіт своєю ногою. Макар раптом різко схопив мою стопу та почав лоскотати її. Я не очікувала такого, тому тихо скрикнула та  голосно засміялася. Це було нестерпно. Я сміялася так, що у мене сльози виступили на очах. Ненавиджу лоскоти. Моє тіло крутилося в різні сторони. Я намагалася пручатися, але хватка Макара була надто сильною.

— Будь ласка, — почала просити я, придушуючи свій сміх.

— Що «будь ласка»? — спитав він, продовжуючи лоскотати мою ногу. Його пальці уже перейшли на мою гомілку. — Ти просиш мене зупинитися?

— Так! Я... Я благаю тебе, Макаре. Перестань!

Він раптом забрав свої руки від моєї ноги, а я відчула полегшення. Дихання стало важким від сміху та лоскотів. Потрібно було декілька хвилин, щоб нарешті заспокоїтися. Я зустрілася поглядом з Макаром і помітила в них дивний блиск. Він раптом схопив мене за ногу та різко притягнув до себе. Моє серце почало битися швидше, а губи чомусь стали надто сухими. Я перекинула одну ногу через нього та зручно сіла на ньому, обіймаючи його шию. Його руки приємно лягли на мої ноги й він почав легко проводити ними по моїй шкірі. Макар ніжно торкався мене, заводячи ще більше. Я нахилилася ближче до нього та заплющила свої очі, стримуючи стогони задоволення.

— Будь ласка, — прошепотіла йому на вушко, — поцілуй мене...

— Куди? — пошепки спитав він, продовжуючи водити пальцями по моєму тілу.

— У шию, — прохрипіла я.

Відчула, як його губи торкнулися того чутливого містечка на моїй шкірі. Він за секунду знайшов його, наче ідеально знав моє тіло. Я не стрималася та тихий стогін вирвався з моїх вуст. Він облизав язиком це місце й легко зачепив зубами шкіру — точно залишиться слід. Коли Макар відсторонився, я різко похитала головою, заперечуючи. Мені не хотілося, щоб він переривав такий момент.

— Того разу не зупиняйся, — попросила я, торкаючись губами його щоки. Я розплющила очі, зустрічаючись з його твердим поглядом повним бажання. — Будь ласка, Макаре. Я хочу тебе...

Зранку я прокинулася в міцних чоловічих обіймах. Я уважно подивилася на Макара, що досі спав, обіймаючи мене. Ми провели ще одну неймовірну та особливу ніч разом. Я ніколи не забуду її. Сьогодні ми повернемося додому, але ці прекрасні моменти назавжди залишаться у моїй пам'яті. Мої губи розтягнулися в широкій усмішці, а тіло затремтіло від спогадів про дотики Макара. Він так тендітно ставився до мене, наче я була крихкою лялькою, яка з легкістю може розбитися. Так поводяться лише з тими, кого люблять. А він таки любив мене. Не зізнався, але любив. Я відчувала це. Піднявши руку, я легко провела нею по його темному волоссі. Воно таке приємне та шовковисте на дотик. Я закусила губу, згадуючи, як цієї ночі торкалася його, коли отримувала задоволення. І в цей момент мені знову захотілося відчути Макара. Це нормально? Мабуть, так. Я раніше ні з ким не відчувала такого сильного бажання. Від думок та витріщань на Макара мене відірвав телефонний дзвінок. Я насупилася, адже до мене взагалі рідко телефонували. Моя рука потягнулася до телефону, що лежав на тумбі. Я різко сіла на ліжку, коли помітила, що дзвінок був від мами. Вона вкрай рідко телефонувала до мене, тож я почала хвилюватися.

— Щось сталося? — одразу ж стурбовано спитала я, як тільки прийняла дзвінок.

— Мелісо, ти можеш забрати Алісу до себе на деякий час? — спитала мама, а її голос чомусь тремтів.

— Навіщо?

— Ангеліна потрапила в лікарню цієї ночі. Я зараз тут, а батько сидить з бабусею. Ти сама знаєш, що вона серйозно хвора. Аліса з ними, але було б краще, якби вона залишилася з тобою.

— Що з Ангеліною?

Я напружилася, очікуючи відповіді матері. Тисячі різних думок крутилися в голові. Ми не були з сестрою близькими, але я зовсім не бажала їй зла.

— Вона втратила дитину...