Розділ 5

Наступного дня, ми з Дарреллом сиділи в кабінеті ректора і всі разом обговорювали необхідність якомога скорішої коронації.

— Але я все ще мало знаю і вмію, — панікував хлопець, і, частково, я розуміла його страх, — що, якщо щось піде не так?

— У нас немає вибору, — зітхнув Мулгоу, — і, на жаль, додаткового часу. Для Імміт потрібно провести ініціацію, тільки ви можете це зробити. Нам необхідно потрапити до архіву, там, найімовірніше, зберігаються записи про минулу війну.

— Значить, — здавлено запитала я, заздалегідь готуючись до страшної відповіді, — ви вважаєте, що буде війна?

— Вона вже почалася, — дивлячись мені у вічі сказав ректор, — питання тільки в тому, скільки залишилося в нас часу на підготовку.

Я заплющила очі і судорожно проковтнула гірку слину. Чи впораюсь? Я можу скільки завгодно переконувати оточуючих, що все нормально, що я просто злегка налякана, але ж це брехня. Я страшенно боюся! Боюся відповідальності, боюся підвести величезну кількість народу, боюся не приборкати своєї сили і розчинитися в ній! А ще більше я боюсь цього страху... Боги, чому я?

— Крім того, — порушив мовчання ректор, — доводжу до вашого відома, що сьогодні вночі, у стінах академії, запланована зустріч правителів. Ви двоє повинні бути на ній присутні, як представники свого світу.

Час від часу не легше! Кинувши швидкий погляд на Даррелла зрозуміла, що він, як і я, спантеличений цим фактом. Цікаво, він замислювався над тим, що йому доведеться рано чи пізно наводити лад у Расін? Або ж волів би відмовитися?

— Ви хочете поступитися троном Хусса? — серйозно спитав ректор. 

Берк підвівся і випалив:

— Ні за що!

Я теж обурено пирхнула на таку заяву Мулгоу. Ножа їм між очей, а не трон!

— Отже, вирішено, — задоволено кивнув він, — на раді і оголосимо про вашу коронацію.

– Скільки у мене часу на підготовку?

— Проведемо все одного дня, у день народження Лібор.

— Але ж це зовсім скоро! — вигукнула я вражено, — за два з половиною тижні!

— Вибору все одно немає, — приречено зітхнув хлопець, — або так, або трон віддати, — він скуйовдив рукою волосся. Жест означав, що він нервує, але намагається міркувати холодним розумом. — Добре, я все зрозумів. Як це все відбуватиметься? Не можу ж я заявитись у Расін і заявити, мовляв, я ваш правитель!

— Якби все було так просто, — посміхнувся ректор, — ми б зараз це не обговорювали. Нам слід підтвердити ваше право на престол.

— Ритуал оновлення, — висловила я думку, що встигла промайнути в голові, — це ж вважатиметься доказом?

— Ви абсолютно праві, - похвалив Мулгоу мене, — саме він нам і потрібен! І передбачаючи ваше запитання, Даррелле, вам нададуть викладачів — найкращих ритуалістів! До призначеного часу ви будете готові.

Згадалося, як ми тренувалися на полігоні, щоб допомогти Берку, як витягли його. Як цей бридкий упир, директор Беллум, наказував мені!

— Грем, — промовила ледве стримуючи себе, — я хочу взяти участь у затриманні Галота!

Руки стиснулися в кулаки при одному спогаді про цього виродка! Вчора все закінчилося добре, тільки завдяки Айту та Хару. Вони змогли і утихомирити стихію, і усунути наслідки. А Арнон, що прибігла на шум, тут же наказала Діларі збігати в медкрило за заспокійливими. У мене буквально влили дві порції зілля і я моментально заснула, а прокинувшись, їхня дія все ще тривала. Та зараз, я знову втрачала контроль, знову відчувала дику лють і бажання знищити цього мерзенного хробака! Розчавити, розірвати! Щоб мучився, щоб відчував те, що відчувала я при втраті батька! Щоби відповів за його смерть!

— Лібор! Візьміть себе в руки!

Прохолодна долоня лягла мені на лоба і я відчула як вся сила, що рвалася назовні, моментально заспокоїлася. Емоції продовжували вирувати в мені, але ризику спалити все навколо або рознести на тріски більше не було.

— Спасибі! — полегшено видихнула я. Ні, із контролем треба щось робити!

— Якщо хочете взяти участь, то у вас має бути холодний розум. Помста ще нікому не принесла полегшення. І що б сказав ваш батько, Імміт, якби зараз побачив вас? — останню фразу ректор промовив чи не пошепки.

Ці слова подіяли не гірше за ляпас. Немов повітря все з грудей у ​​момент викачали, дихати стало важко, а в куточках очей защипало. Обличчя палало від пекучого сорому і мені довелося прикусити губу, щоб не розплакатися.

— Може мої слова здалися вам жорстокими, — я заперечливо похитала головою, та погляд на Мулгоу так і не підняла, — але вони були необхідні. Ви втрачаєте над собою контроль, тонете у власних емоціях і це може вас занапастити, Іммі!

— Вибачте, — шепотіла я, — ви абсолютно праві! Я візьму себе в руки, грем. Обіцяю!

— Ідіть, — зітхнув той, — я чекаю на вас увечері тут. І нікому не розповідайте про збори! Це має триматися в таємниці!

***

— Я вважаю, що нема чого запрошувати правителя Парклум, — пробасив один із чоловіків, що прийшов на збори.

— У нас війна, — наїжачився інший, — нам потрібні всі засоби!

— А де гарантія, що це не вони знову воду каламутять?!

Ця суперечка тривала вже досить довго. Ми з Дарреллом навіть представитися не встигли. Крім того, я думаю, нас навіть не помітили. Ми увійшли до зали, коли всі правителі вже зібралися і, схоже, це питання було підняте одним з перших: чи варто відкривати правителю світу Парклум таємницю Хранителів і каменів, чи ні?

— Минула війна була тисячоліття тому!

— Але Ксенебріс виходець із Парклум!

— Панове, — тихо сказав сивий чоловік. Він підняв зморшкувату руку, закликаючи інших замовкнути, — мені б спочатку хотілося дізнатися імена наших юних представників світу Расін.

На нас одразу ж вп’ялися кілька здивованих поглядів, мовляв, треба ж, вони теж тут! Ми з Берком навіть трохи знітилися. Все ж таки, не кожен день перебуваємо в одній компанії з такими високопоставленими, я б навіть сказала видатними, особистостями! Ну а нас розглядали немов звіряток  — дивовижних, незрозумілих. Не то штовхнути звідси, щоб під ногами не заважали, не то заарканити і в клітку посадити, на потіху народу. Але те, що в цих поглядах не було і близько визнання нас як рівних, це точно.