Глава 3

Я йшла на сніданок на самоті. Ще рано вранці Ділара, голосно волаючи і голосячи, що спізнюється, втекла до О'Ларса. Аделія ж, навпаки, сильніше укуталася в ковдру і заявила, що нікуди не піде.

– Я не перша прогулюю, – бурчала вона, коли я намагалася підняти її, – тож нікуди не піду. А спитають, скажи, що я погано себе почувала. Йди вже, я хочу спати!

Ось і вся розмова. Через те, що ми забагато пропустили, хоч і не з нашої вини, тепер усім стало не солодко, професори вимагали якнайшвидше підтягнутися і це забирало дуже багато сил і часу. Вчора, після занять, ми з Айтом хотіли прогулятися, а врешті-решт весь вечір просиділи в бібліотеці. Ну, у певному сенсі, звичайно, провели час разом, але ж хотілося зовсім іншого. Хоча б просто пройтися по подвір'ю академії, тримаючись за руки та цілуючись по безлюдним місцям. 

– Доброго ранку! – привіталася я з Харом та Раувір. Крім них, за столом з нашої компанії більше нікого не було, та й вони самі виглядали дуже втомлено.

– А де Айт?

– На зборах старост, – позіхаючи відповів Хар, – бідолаха! Мало того, що майже не спить, слідкує за шибайголовами, типу мене, так ще й вислуховує буркотіння зануд.

– Гей, Іммі! – До столу підбігла Ді, не сідаючи вхопила булочку і чай. – Тобі сьогодні після пар до ректора треба.

– Навіщо? – я ж ніби нічого не наробила.

– Е фаю, – з повним ротом відповіла вона, зніяковіла, прожувала і повторила: – не знаю, говорю. Що велів грім О'Ларс передати, те й сказала. Все, я побігла, роботи перед заняттями ще багато!

– Божевільна, – пробурчав Хар, – добровільно погодитись на таке!

– Її все влаштовує, – знизала я плечима. Хару точно не зрозуміти подібну тягу до роботи, він, дай йому волю, то днями б байдикував, бігав на побачення і іноді проводив би час з нами. Та все одно, не дивлячись на це, він мені подобався. Як товариш, звичайно.

– Все одно божевільна!

Ну так, для цього хлопця всі відмінники дивні, що вже казати про тих, хто додатково звалює на себе щось ще. Але навіть за всієї його нелюбові до навчання, я знала, що зараз наздоганяти доводилося і йому. Гриз граніт науки він нарівні з нами, може тому такий роздратований постійно?

Сьогоднішні заняття я насилу витримала. Хто взагалі додумався поставити такі пари в один день? Історія, теорія розвитку магічного дару та магічне право! Половина студентів безсовістно спала, навіть сама кілька разів провалювалася в дрімоту. А я не з тих, хто подібне вважає за норму! 

А от Ділара, навпаки, була напрочуд енергійна і зосереджена, кілька разів запитання ставила, щось записувала. Я навіть на мить погодилася з Харом – вона божевільна! Але тут, звісно, ​​кожному своє.

– Іммі, тобі зараз до ректора, – нагадала вона після занять, – вибач, я ще повинна щось зробити, так що не можу провести.

– Та все нормально, не хвилюйся! – я хіхікнула, – дорогу туди я знаю краще за інших!

– Це точно! Все, я побігла! – Вона махнула мені рукою і помчала в невідомому напрямку. Цікаво, звідки в неї стільки енергії?

Ідучи до Мулгоу, я трохи нервувала, все ж просто так до нього не викликають. Я розуміла, що нічого не накоїла, вичортовувати мене ні за що, та від цього ставало тільки більш лячно.

– Можна? – постукала я в двері і зазирнула до кабінету. 

– Так, проходьте Імміт, – відкладаючи товстелезні книги вбік, відгукнувся ректор, – сідайте!

Крім нас тут також був грем О'Ларс, він сидів на дивані і уважно вивчав якийсь сувій.

– Щось трапилося? – запитала схвильовано, нервово перебираючи пальці.

– Ви відразу думаєте про гірше? – весело посміхнувся ельф, не піднімаючи на мене очей.

– На жаль, так, – важко зітхнула. Ну що ж зробиш, якщо з моменту моєї появи в академії трапляється то одне, то інше? Звичайно, перше, про що думаєш – знову вляпалася!

– Сьогодні мова піде про вашу магію, – ректор простягнув мені кілька книг. Саме тих, що я примітила щойно зайшла. – Візьміть, вони вам знадобляться! Поки сховайте у сумку, щоб не заважали. Так ось, – він сів на свій стілець і потер переносицю, – вчора ігрем Огамі сказала мені, що ви якось незвичайно відреагували на транс. Не могли б ви ще раз докладно розповісти мені все?

– Так, звичайно.

Я постаралася згадати все, що трапилося під час тренування, все, що запам'ятала, найдрібніші деталі та відчуття. Звичайно, передати подібне словами було просто неможливо, але я справді намагалася. Розказала про дивні стовпи, про власні враження і особливо, згадала те, що відчула нібито присутність древніх Богів або щось на кшталт того.

– Невже і справді Храм Стихій? – ні до кого не звертаючись сказав О'Ларс. – Я до останнього сподівався, що це уява у Лібор всього-навсього розігралася!

– Вибачте? – що за дурна манера у викладачів щось бовкнути і тільки потім, можливо, розповісти що вони мали на увазі?!

– Зараз стало очевидно, що вплив Каменю Мудрості набагато більший, ніж ми могли собі навіть уявити, – задумливо промовив ректор, – адже ви, Імміт, ще навіть ініціації не пройшли.

Я здивовано переводила погляд з одного на іншого. Ініціацію? Про що вони взагалі? Мені взагалі починало здаватися, що про мою силу і взагалі про моє життя всі знали більше, ніж я сама. Професори говорили з такою впевненістю, ніби нічого дивного не відбувалося. Але ж, трясця, для мене все було зовсім інакше! 

– Давайте почнемо здалеку, – Мулгоу простягнув мені пергамент, помітивши мі нервовий стан. – У світі Расін багато століть тому був заснований рід Трірар. У кожному поколінні обов'язково були обдаровані діти, які мали одну зі стихій, але, тільки одну. Проте, одного разу в академію потрапив юнак з цього роду, який міг керувати одразу чотирма елементами – Вогнем, Водою, Землею та Повітрям. 

– Як я? –вирвалося мимоволі.

– Саме так, як ви, Імміт, – підтвердив Мулгоу. – Щоб знайти цю інформаці. ми перерили всі архіви, до речі.

Ректор розвів руками над купою сувоїв, що лежали гармидером на столі, а ще частина, разом з розкритими книгами валялись на підлозі, поруч з його кріслом.