Глава 7

Прокинулася я в порожній кімнаті і зрозуміла, що вже звикла до постійної метушні Аделії.  І ще зрозуміла, що більше не хочу бути одна.

По дорозі на сніданок до мене приєдналася Ділара і пошепки запитала:

 - Слухай, а що, дійсно існує прокляття імпотенції?

 - Чесно кажучи, немає.  Але тоді я була настільки у відчаї, що воно само собою вийшло,  - зніяковіло відповіла я.

На що Ді голосно розсміялася і всю дорогу до їдальні, час від часу повторювала: "Треба запатентувати, проти невірних чоловіків".

В їдальні до нас приєднався Хар, зі своєю вічно задоволеною фізіономією.

 - Айт зараз на зборах старост.  Швидше за все, йде обговорення майбутнього балу.  Добре, що ми з вами не такі ботани, і нам не загрожує померти від нудьги, вислуховуючи голосіння Матильди Роулі.

Матильда - та сама дівчина - староста, що в перший вечір супроводжувала нас до їдальні.

 - А я чула, що комусь варто було б трохи менше часу приділяти дівчатам і трохи більше навчанню.  Тому що дехто, ледь здав іспити, щоб перевестися на другий рік, - з'язвила Ді.

Вони перекидалися такими фразочками весь сніданок.  А я не розуміла, вони сваряться чи просто розмовляють?

Крапку в розмові поставив підійшовший Айт.

 - Прийом їжі закінчено, панове зануди!  Час на заняття,  - з усмішкою сказав він.

Ді і Хар обурено засопіли.  Але сперечатися не стали.  Може тому, що намагалися довести, що вони не зануди, а може тому, що Айт мав рацію і нам дійсно пора було на заняття.

Під час пар я, завдяки допомозі Ділари, не сильно вибивалася з темпу.  Майже все було зрозуміло, за винятком кількох питань.  І ті, в основному, стосувалися не теорії, а практики.

У мене не виходило поєднати залізо з деревом в артефакті.  Вірніше, поєднати я їх змогла, а ось щоб обидва матеріали виконували свою функцію - ніяк.  Доведеться здаватися.

 - Вибачте, професор Шангле, у мене не виходить.

  - Покажіть, що там у Вас?

Я підійшла до викладача і поклала перед ним на стіл свій неробочий проект.  Професор уважно його оглянув, взяв у руки і показав всій аудиторії.

 - Хто мені скаже, в чому полягає помилка студентки Лібор?

Я від невдоволення стиснула губи.  Не хотілося, щоб наді мною кепкували!  Але всі мовчали.

 - А Ви, Лібор, знаєте, в чому ваша помилка?

 - Ні, грем Шангле, - тихо відповіла я.

Професор ще раз подивився на студентів, потім на мій артефакт і знову на студентів.

 - У когось є позитивний результат?  - запитав він.

Всі заозиралися, але ніхто так і не відгукнувся.  Це що ж виходить, ні у кого не вийшло?

Професор посміхнувся.

 - Зрозуміло.  Сідайте Лібор!

Він віддав мені мою заготовку.

 - У вас і не могло нічого вийти.  Тому, що ви ще не вивчали поєднання різно-зарядних матеріалів.

Аудиторію наповнив незадоволений гул голосів.  Професор підняв руку, закликаючи всіх до тиші.

 - Помилка студентки Лібор, як і інших, полягала в тому, що спробувавши поєднати два матеріали і не отримавши результату, ви не звернулися до мене.  Ви не знали, що вам потрібно зробити і сподівалися, що якщо будете намагатися, у вас щось та вийде.  Але при роботі з артефактами і, особливо, з небезпечними, ви повинні розуміти, що ваше незнання може обернутися катастрофою.  Це елементарна техніка безпеки і залік по ній, ви всі успішно провалили.

Дружний стогін був йому відповіддю, професор тільки посміхався.  Але на жаль, він був абсолютно правий.

 - На наступне заняття, вам необхідно підготувати есе, де докладно розберете, як мінімум, три різні випадки недотримання техніки безпеки і халатності артефактора, які спричинили катастрофу.  Всім за сьогодні 0 балів, крім Лібор.  Їй нараховано 1, в решті решт, вона таки визнала, що їй необхідна допомога.  Всі вільні!

Здається, в бібліотеці нам навіть ночувати доведеться.

З іншими предметами таких проблем, хвала Богам, не виникло.  Але налягти на навчання все одно доведеться.

 - Ну що йому варто було хоч натякнути?  - бубоніла Ді.

Вона теж чудово розуміла, що працювати нам, якщо не ночами, то, як мінімум, кілька днів, безвилазно з бібліотеки.

 - Підемо відразу, перед обідом, - запропонувала я, - або, навіть замість нього.  Тоді шанс схопити книги, які можна буде забрати з собою, буде вище.

Незважаючи на обідній час, в бібліотеці вже були наші однокурсники.  Доки ми чекали своєї черги до пошукача, я сказала Діларі, що пройдуся подивитися книги.  Вона назвала мене бібліотечним маніяком, але погодилася постояти в черзі без мене.

Тут стільки всього цікавого!  Історія першого магічного світу, артефакти стародавніх цивілізацій, ритуали і їх наслідки і багато всього іншого.

Мій погляд впав на вельми стару книгу.  Її обкладинка вже була потерта і потьмяніла, але всеодно приваблива.  У неї не було назви, але раз вона перебувала у відкритому доступі, значить вона не небезпечна.

На першій сторінці акуратним літерами було написано:

Здрастуй подорожній!  Коли вирішив

Шукати ти знання серед сторінок,

На вірний шлях, ти друже став!

Великих чарівників і чарівниць

Всі тут слова!

Якісь дивні вірші, але цікаво.  Мабуть, візьму почитати, на корінці якраз синій квадрат.  Значить, кілька днів у мене є.

Я збиралася пошукати ще щось, але почула як Ді кличе.  Підійшла наша черга.

 - Які ключові слова будемо ставити?

 - Артефактори-невдахи і хитрозроблені викладачі, - буркнула Ді

Я посміхнулася їй підбадьорливо.

 - І вам прилетять сотні книг, відразу в голову, щоб закарбувати знання одразу в мозок, - почувся позаду єхидний голос професора Шангле.

Ми зблідли.  Як негарно вийшло!

 - Вибачте грем!  - почала Ділара, але він перебив її.

 - Не варто, студентка.  Упевнений, наступного разу, ви добре подумаєте, що і де говорите.

Ділара полегшено зітхнула, тільки зарано.  Грем Шангле продовжив: