- Ви чули?! Спадкоємець народився магом!
- О Боги, щастя то яке!
То тут, то там радісно кричали люди. Вони метушилися, обіймалися, прославляючи королівського сина.
- Три століття! Три століття ми чекали цього!
- Хвала Богам!
Королівська родина була хранителями магії світу Расін. Вони проводили ритуали оновлення кожні тридцять років, коли одного разу щось змінилося. У всьому світі продовжували народжуватися маги, а в королівській родині ні.
- Заживемо! Нарешті заживемо!
Багато обдарованих намагалися провести даний ритуал, але на жаль їх спроби були марними. І магія почала утікати, наче вода.
- Дід мені розповідав, що його дід міг чи не гори перевернути одним заклинанням! Дивись і я зможу щось тепер!
- Не бреши! В тобі і магії то немає! - Але в чомусь він має рацію, раніше маги були ого-го! А зараз тільки і можуть, що слабесенькі артефакти клепати та ритуальчики дрібні проводити.
Саме так і було. Колись великі клани майстрів перетворилися в дрібних магічних ремісників.
- Нашого принца послали самі Боги! - вигукнула булочниця. - Ох, я впевнена, що його запросять навіть в академію ... Як же її ?! - заклацала вона пальцями, намагаючись згадати назву.
- Ти про Верум - кращу магічну академію?
- Так-так, про неї! - підтвердила вона. - Ось побачите, він буде там навчатися!
- Вірно - вірно! - підтримали булочницю її співрозмовниці.
- Тату, тату! - радісно кричала я, коли батько приїхав додому.
- Скарб мій! Іди-но сюди! Він підхопив мене на руки і швидко-швидко закрутив. Я сміялася і була безмежно щаслива.
- У мене для тебе сюрприз, - змовницьки сказав він, поставивши мене на підлогу. - Я теж піду з тобою до палацу? - зраділа я.
- Вибач сонечко, не сьогодні.
Мені стало так сумно, я збиралася навіть заплакати. Але тато дістав з кишені дуже красивий синій камінь і простягнув його мені.
- Я хочу щоб він був у тебе. Нікому не показуй його. - серйозно наказав він.
- Навіть мамі? - здивовано запитала я. Тато засміявся і легенько поплескав мене по голові.
- Мамі можна.
- Любий, щось не так?
- Все добре, не хвилюйся. Просто повір мені, так треба.
Доки мама з татом про щось тихо говорили, я розглядала свій подарунок. Я сховаю його і буду уявляти, що я дракон і це мій скарб!
- Золотце, йди попрощайся з татом! Йому вже час повертатися на службу. - з посмішкою покликала мене мама.
Я міцно поцілувала його і сильно-сильно обняла. В дверях тато озирнувся, подивився на нас з величезною любов'ю і пішов.
- А коли тато повернеться? - запитала я маму.
- Сьогодні в палаці велике свято. Як тільки він закінчиться, тато приїде додому. - посміхнулася мама і поцілувала мене в щічку.
Тоді я ще не знала, що бачу його востаннє.
Увечері, в цей же день, з вулиці пролунали жахливі крики. Я вискочила подивитися, що там таке. Мама, моя люба матуся кричала і плакала. Навколо в паніці бігали люди. Палац був повністю охоплений вогнем!