Розділ 47

Донечко, завжди будь вірною собі, своїм почуттям, вчинкам та звичкам, живи розумом, але слухайся серце. Ніхто не має вирішувати за тебе, адже це тільки твій вибір, твої перемоги і помилки. Саме тобі доведеться жити з прийнятими рішеннями.

Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні ти знайдеш мене в тихому шелестінні трав, я співатиму тобі колискову.

Ельвіра
Моя черга його рятувати. Наче помінялися місцями.

Стоячи перед дверима будинку, який колись навіть пробувала уявити своїм в тих дивних наївних мріях, ніяк не могла набратись сміливості і зайти. Не знаю, що говорити, як себе вести, але розмови однаково не уникнути. Чого ж я боюся?

Вдихаю і йду без дзвінка, безпардонно та відважно, це ж вже і так майже мій дім, хоча... спочатку слід ще пропозицію прийняти. О, Боже! Закочую очі, оскільки ці дивні думки реально зводять з розуму.

До вух долинають обривки розмови, наче голос Ліни. Ситуація ще гірша, ніж можна уявити, адже Стас не сам. Шляху назад однаково нема, надягаю маску байдужості і зверхності – їх фішка, в цьому дикому вищому світі. Йду подумки рахуючи кроки, оскільки чомусь тільки це заняття спало на думку та трохи допомагало відволіктись.

Розмова обірвалась, і погляди всіх трьох, вже майже родичів, зупинились на мені. Старший брат Стаса дивився з явним подивом, його дружина враз збадьорилась, широко усміхаючись, наче чекала, що я прийду. Та найбільше своєю появою здивувала... майбутнього чоловіка. Він навіть завмер, може і не вірив, що я тут з’явлюсь.

І що робити? Вони чекають від мене якихось дій. А Ліна з Семом і не знають для чого я тут! Знати повинен тільки Стас, батько ж до нього їздив вранці. Маска незворушності на місці, але як хочеться кричати.

Підходжу ближче, зупинившись за кілька кроків від цього любителя бездумних вчинків. Дивиться з сумішшю якоїсь радості, відданості і здивування. Чому ж він не залишив мене тут ще тоді колись? Наскільки все було б простіше. Однаково від цієї долі не втечеш, як виявилось... вона переслідувала нас і нарешті наздогнала, наче той вправний мисливець свою здобич.

А він продовжує стояти мовчки, розглядає викликаючи злість. Я ж її тільки вгамувала!

- Ти хочеш щоб я тобі ще й пропозицію зараз зробила? – питаю холоднокровно.

- Не зрозумів... - примружився.

Мовчки дивлюсь і усвідомлюю, що це реально катастрофа... Він, що не знає? А для чого ж тоді батько їздив до нього? Переводжу подих.

- Тобі мій батько не повідомив своє рішення? – і вже бачу відповідь у очах. Який жах! – Умова, або ми одружуємося, або тебе чекає в’язниця.

Це повідомлення його реально здивувало, навіть брови вигнув. Роздумує?! Може мені ще й благати його?! Стриматися вже не могла.

- Це ж ти у всьому винен! 

- І що ти вирішила? – питає спокійно, ігноруючи мій тон. – Готова вийти за мене заміж, щоб я не потрапив за ґрати?

- А чому я зараз тут?!

Його обличчя одразу осяяла усмішка, він вмить подолав відстань між нами, ховаючи мене в надійних, вже давно рідних і таких бажаних та відчайдушних обіймах. 

Нарешті все стало саме так, як і повинно було бути давно - я з ним. Вже можна не приглушувати ці почуття, а тонути в них і ділитися з тим, хто ніколи і не покидав серця. Виявляється мрії все ж здійснюються... навіть коли перестаєш в них вірити...

- Я знала, що ти так вчиниш! – задоволено вигукнула ця нова «подруга», змусивши мене вибратись з обіймів і навіть нахмуритись. – Знала, що ви одне одного не покинете, врятуєш його від в’язниці, а він тебе - від самої себе! Нарешті ви обрали кохання!

- Ліна, я не зрозумів, ти і до цього також причетна? – нахмурився її чоловік вглядаючись якось наче безнадійно, мабуть, вже знав відповідь.

А ця дівчина просто світилась. О, Боже! Вона ж ходила до мого батька... це що дійсно її рук справа? Як?!

- Сем, я ж Купідон... мусила допомогти їм. Не могла дозволити повторити наші помилки. Ельвіра свідомо тікала від свого щастя і не хотіла це визнавати! Вона ж ідеальна кандидатура для твого брата.

Ми зі Стасом однаково здивовано втупились в неї, я навіть роззявила рот, забувши про правила.

- Майже не здивований. – змучено повідомляє її чоловік. - Чому мені нічого не сказала? Я ж хвилювався!

- Сем я не знала чим все закінчиться... – хитро зиркнула на нього усміхнувшись.

- В сенсі? – здавалось, його обуренню не було меж, аж перекосило. – Йому дійсно загрожувала в’язниця?

- Так, але я сподівалася, що Еля його врятує.

- Ліна, я не вірю... – простогнав майже у відчаї крадькома зиркнувши на нас. - Ти ризикувала його свободою? Сподівалася?

Ми вражено спостерігали за цією сценою, все ще не усвідомивши повністю, що стали маріонетками.

- Сем, іншого шляху не було. Дівчина надто вперта, не хотіла визнавати своїх почуттів. – Ліна махнула рукою в нашу сторону. - Уявляєш, вона ще більш непоступлива ніж я?! Але Купідон однаково знає свою справу, все ж змусив її подивитись правді у вічі - він не залишає вибору, коли бачить прояви кохання... А в них це навіть не іскри, тільки ж от трохи вперті, але добре, що в них є я! – знову вигадлива задоволена усмішка.

- Як ти це зробила? – вкотре вражено хмуриться.

- Мені допоміг її батько.

Я ахнула в розпачі, Стас швидко притяг до себе, надійно обіймаючи, наче бажав захистити від усього. А «подруга» тим часом продовжила:

- В нього там така сумна історія була з мамою Елі... я навіть плакала. Вони з нею дуже кохали одне одного, але обставини не дозволяли бути разом і він боявся, щоб донька не помилилась в житті, не повторила долю. – зробила паузу перевівши погляд на мене і з легким розкаянням продовжила: - Я мусила цим скористатись. Запропонувала такий варіант з викраденням, щоб потім змусити Ельвіру зробити вибір серцем, адже вона тікала від свого щастя, як і я свого часу. Спочатку це його добряче нажахало і він навіть розлютився, хотів вигнати зі свого кабінету, так кричав, що і секретарку злякав, але Купідон не здається на пів дорозі. Мені вдалось його заспокоїти, а потім і переконати. Він також бачив, що ці двоє кохають одне одного, тому добре подумавши все ж погодився на таке, а я, в свою чергу, впевнила його, що Стас нічого дівчині не заподіє, - її усмішка раптом розтяглась ледь не до вух, - він у нас такий хороший... А ще розповіла про той маячок у автомобілі, про який ми недавно з тобою говорили, запевнивши, що одразу їх знайдемо.