Розділ 44

Донечко, як правило, кожен з нас мріє отримати те, чого не заслуговує, оскільки те, що заслужили ми вже маємо.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні шукай мене в яскравому заході сонця.

Ельвіра
- Це шантаж! – обурююсь.

- Ні, це порятунок. – повідомляє тихо і впевнено додає: – Я говорив, що врятую тебе від тебе ж самої.

Навіть стражденно прикрила очі.

- Ти не можеш так вчинити - не залишаєш вибору!

- Вибір є завжди - це твої слова.

- Тільки ти пізно зрозумів... – кажу уїдливо.

- Я все виправляю. Тоді цього не зробив, та зроблю тепер. Ти моя, іншого не дано!

- Яким чином ти плануєш добитись від мене згоди чи покірності? – знову обурююсь, оскільки до нього ніяк не доходить моя позиція. Підозріливо нахмурилась. - Що ти взагалі плануєш зі мною робити?

Я ж не здамся!

 Раптом перестає розбирати той рюкзак глянувши так, наче я його вдарила, навіть скривився. Не зводячи очей повільно обходить той хиткий стіл і наступає, викликаючи в мене дивне відчуття, наче я якийсь кролик, а він пітон, гіпнотизує, підкорюючи своїй волі. Мотнула головою, звільняючись від дивних вимислів. Підійшов  так близько, що навіть невільно відступила на крок назад, шукаючи якогось порятунку.

- Еля, ти ж не можеш мене боятися... – вдивляється у вічі. - Навіщо поводишся так, наче можу тобі щось заподіяти?

- А хіба цим вчинком ти не довів протилежне? Чи тішиш себе думкою, що я сама напросилася в ці хащі? – вже злить цією впертістю. – Добровільно я взагалі ні на що не погоджусь. Ти тільки можеш змусити мене. Я не зраджую... – та це лиш слова, чітко ж усвідомлюю, що вже ступила на цю стежку, причому давно і це його вина!

Завжди змушував мене йти проти своїх правил і принципів. Заради нього колись я зрадила майже всі переконання, більше не можна повторювати помилок минулого.

Повільно підійшов, ніби даючи можливість втекти, але ж я кролик, знову заворожено застигла дивлячись в очі удава кольору неба.

 Куди відступати?! 

Наче в якомусь уповільнені проводить по волоссю, ледь торкається обличчя, обводячи контур. В його простих діях було стільки ніжності, стільки трепету і відданості, що навіть захотілось заплющити очі, поринувши в ці відчуття, ледве стрималась. Дивиться так, наче я його найзаповітніша мрія. Хіба можна одним поглядом передати стільки почуттів і навіть змусити їх відчути?!  Притискує до себе і я тону в цих надійних обіймах - завжди їх любила і він це явно зрозумів. Все ж не стрималась, заплющивши очі. Захотілось забутись, точно як і тоді - в парку, просто поставити життя на паузу і насолодитись, не думаючи про обіцянки, почуття і проблеми. А найгірше те, що він такий самий бажаний як і колись, наче нічого не змінилось, наче він не зраджував нас, обираючи іншу.

Схиляється і шепоче занурившись у волосся:

- Ти досі впевнена в своїх словах? Мені дійсно потрібно змушувати? – потім відхиляється і зиркнувши в очі додає: - Ніколи не зроблю нічого такого, чого ти не захочеш, так завжди було і буде, ти це знаєш. Чудово усвідомлюю, що подібними припущеннями хочеш зробити мені боляче, та ти навіть не уявляєш скільки вже приносиш страждань своєю сліпою довірою до нього, адже він той, кому взагалі вірити не можна. - пильно вдивляється, наче бажає достукатися до свідомості, бо чомусь саме таке враження і складалося. Важко вдихає. - Але я все розумію тому не здаюся, адже ти моя і я змушу тебе це визнати.

Ніжно торкається губами лоба так помаленьку наче в уповільнені щоб максимально розтягнути мить, а потім випускає з обіймів і йде до того столу з явним наміром влаштувати нам якийсь пікнік чи щось типу того. Залишив мене розбиратись в цих здичілих, від його близькості, думках. А він же навіть не цілував мене по-справжньому! О!

Захотілось втекти десь в ці хащі. Зникнути. В таких випадках діти тупотять ногами на місці, чомусь було бажання саме так і вчинити від безвиході. Ці почуття, ці емоції на межі! Я вже не можу від них відімкнутись. Той вимикач наче зламався... Його присутність не дозволяє відсторонитися від усього.

Заспокоююсь, згадавши, що сильна. Трохи опам’ятавшись, підійшла до того столу, Стас вже розводив багаття. Сіла на імпровізовану лавку, зрозуміла, що та добряче хитається, тому розслаблятися не доведеться. Втупилась в цей потрісканий від старості стіл, колись поспіхом збитий якимсь умільцем з кривих дощок, поринувши в роздуми.

Батько вже, мабуть, дізнався, що я зникла. О Боже, йому ще й повідомлять де саме і він не знаходитиме собі місця. Попереджав же, що слід бути обережною! Ще намислить там собі щось не те... А Денис... цікаво, йому повідомлять, що я зникла чи ні? Краще б не говорили! Як дивно про таке гадати. Про що Стас думає? Йому ж явно не зійде з рук така витівка. Потрібно якось змусити одуматись і відвезти назад в місто.

Розвертаюсь до нього, запізно усвідомлюючи, що лавка і так ледь трималась на згнилих ніжках, я порушила баланс, втративши рівновагу. Падаю в бур’яни, гублячи дорогою всі думки і про дім, і про благання. Ще мить і я вже з близька розглядаю ту дивну дикорослу зелень, подумки дякуючи, що хоч не в кропиву звалилась, значить, не все так погано. Наступна мить і руки Стаса вже мене піднімають.

- Не встиг врятувати. – дивиться в очі, пригладжуючи волосся і досі тримає. – Тепер доведеться влаштувати пікнік на траві, так навіть цікавіше. – усміхається і продовжує обіймати.

Веде себе так наче в нас дійсно якийсь пікнік чи побачення. Наче все добровільно! Хоча так, я ж не пручаюсь.

 – Ти ж мені допоможеш? – не відпускає поглядом.

Дивлячись в очі удава, відповідь приходить сама, адже він гіпнотизує, полонить твої думки і здоровий глузд, а ти навіть не маєш сили противитись. Тепер знаю наскільки важко тим, хто їх бачить. Підкорюють, не даючи вибору.

***   ***   ***

Почало вечоріти, з’явились якісь скажені комарі, дзижчачи та кружляючи навколо нас цілими зграями з наміром поласувати. Ну так, хіба ж тут в цій глушині є ще люди чи хоч щось живе? Довелось підсунути свій імпровізований стілець з невеличкої колоди, яку Стас знайшов поблизу того горе-помешкання, ближче до багаття, рятуючись від них, жертвуючи вечірньою прохолодою. Сонце, мабуть, зайшло за обрій, в цьому лісі нічого не видно взагалі - кругом дерева. Чомусь несподівано захотілось помилуватися його заходом.