Розділ 8

Донечко, не дозволяй нікому себе скривдити, але якщо таке станеться, не відповідай тим же, бо ти вище цього. В помсті ніколи не було і не буде порятунку. Насправді ж, порятунок ховається за прощенням, бо це втамовує біль.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я стану краплинами дощу і падатиму тобі в обійми.

Ельвіра
На вулиці йшов дрібний осінній дощ, чи скоріше мряка, але мене це не хвилювало. Повітря стало свіжим і вогким, у вечірньому присмерку сирий асфальт здавався ще темнішим. Волога збиралась  калюжами, вказуючи на всі огріхи дорожнього полотна, перехожим доводилось оминати їх або перестрибувати. Цікаве видовище.

Як правило, така погода багатьох пригнічує, змушує хандрити, проте мені чомусь навпаки стало весело, захотілось кружляти, розкинувши руки та підставивши обличчя під холодні краплі, що я і зробила. А хто ж мене зупинить? Мабуть, такий вчинок не можна назвати нормальним, зазвичай всі навпаки ховаються в приміщеннях, на автобусних зупинках або під парасолями, одна я така добряче дивна. І припинила цей чудакуватий танець, лиш коли зрозуміла, що трохи змокла. Оговтавшись подумала про свій плачевний зовнішній вигляд. От чому раніше не спало на думку над цим замислитись?

Стас з якимсь занадто серйозним виглядом чекав мене біля автомобіля, уважно спостерігаючи за тим, як я «танцюю» під дощем. Здається, він також не проти намокнути, бо ж стоїть незворушно обіпершись на дверцята. Підходжу.

- Твій настрій лякає. – підмічаю, намагаючись змахнути вологу з обличчя. – Що таке?

Такий дивний погляд... і весь намок, хотілось навіть струсити з його волосся ці краплини, але стрималась.

- Сідай у авто, потім поговоримо. - нарешті повідомив він, змусивши опанувати ці дивні думки.

Мовчки увімкнув пічку, добувши нам рятівне тепло. Було зрозуміло, на розмову  мій супутник взагалі не налаштований, навіть гучно увімкнув музику. Дорогою не проронив ні слова, повністю перебуваючи в своїх думках, а я все гадала, що такого могло статись. Вже перебрала в голові всі можливі варіанти, так і не здогадалась.

Поки доїхали дощ вщух. Зупинився перед будинком, вимкнув музику і з тим самим серйозним виглядом розвернувся до мене та одразу ошелешив:

- Ельвіра, я дуже добре знаю Марка, він мій друг.

Тривога поволі почала обгортати душу, викликаючи неприємний холодок всередині. Раптова заява, явно нічого доброго не віщувала, а він тим часом продовжив:

- Ми заключили парі і головною дійовою особою в ньому стала ти. Це була гра, а ти - іграшка.

Сказати, що це повідомлення стало шоком, це взагалі нічого не сказати! Його слова дуже повільно доходили до свідомості, я не хотіла їх сприймати, не бажала вірити. Час наче зупинився, може навіть планета перестала обертатись навколо своєї осі, завмерши разом зі мною, бо в ту мить мені дійсно так здавалось!

Обман! Я іграшка – він ляльковик!

Невидющим поглядом втупилась в той мініатюрний скол від якогось гравію, на лобовому склі, прямо переді мною. Наче заворожена, намагаючись осмислити почуте.

Здавалось, навіть чула тріск і хрускіт своїх мрій та фантазій. Так, вони нещадно руйнувались прямо в ці секунди. Ще спочатку  ж розуміла, що ніякого майбутнього в двох таких різних людей і близько не може бути, але ж ні, продовжувала і далі дурити себе! І навіщо порушила правила, забула про ту свою обережність, для чого довірилась?

Ну так, я вірила у принца, як і всі свого часу. Я ж його вважала тим клятим принцом! А виявляється, він лиш грався... мерзотник!

- Що ви повинні були зробити? Який задум парі? – запитую все ще перебуваючи в шоковому стані. Здається, мій голос став якимсь чужим.

Стас важко втягнув повітря. Зрозуміла, що його відповідь точно мене не порадує.

- Ти ж доросла, все розумієш...

Звичайно я здогадувалася, але ж знову не бажала вірити. Повторила за ним і так само набрала в легені повітря, все ще не відриваючи погляду від того скла. Відчайдушно борючись з виром емоцій, холоднокровно запитала:

- А, що стояло на кону?

Так, мені хотілось дізнатись, чого саме я варта в їх очах – свою ціну.

- Ми це не обговорювали, вирішили потім вже запропонувати що-небудь. – швидко відповів, навіть не задумуючись.

Яка безглузда ситуація, як я легко потрапила в їхні тенета, з такою наївністю повірила, що він щось відчуває до мене, що в нас може бути майбутнє... що він той клятий «єдиний» - той клятий «принц»...

Нарешті інформація повною мірою дійшла до тих глибин мозку, які десь дуже далеко заховались. Захотілось втекти, що я і зробила, наостанок злісно хлопнувши дверима авто, ще й при тому вступила в калюжу. Супер! Краще не буває!

 Стас також вилетів на вулицю.

- Ти в будь-якому випадку стала б жертвою, якщо не моєю, то  Марка. – несподівано заявляє, змусивши зупинитись.- Але я все відмінив.

Це прозвучало наче це якесь слабке виправдання чи каяття, хоча можливо тільки так здалось, бо такі як він, пихаті і нахабні, взагалі не розуміють подібних проявів людяності.

- Хоча моя вина тут найбільша, бо це я запропонував тебе. – продовжив мене добивати, підійшовши на відстань витягнутої руки. - Якби не це... наші шляхи після тієї зустрічі ніколи б не перетнулись.

Я так само думала спочатку, але потім почала фантазувати і як виявилось ті фантазії ні до чого хорошого не призвели. Він продовжив:

- Хочу допомогти тобі знайти батька. Я ж обіцяв.

- Так ти обіцяв... – промовила дошкульно, - ти ще й обіцяв, що не даси впасти, але сам мене і кинув.

- Я усвідомлюю свою провину. Але ти все ж подумай над моєю пропозицією.

- Для чого це тобі? – нічого не розуміла. - Особливо зараз, коли мені все відомо?

- Мушу тобі допомогти.

- Мені не потрібна нічия допомога.

- Еля, я ж довів протилежне. – навіть зітхнув. - Ти так швидко піддалась...