2. Вдома

Дихання відновлювалося, але емоції, що переповнювали усі клітинки мого тіла, тиснули пресом.

Я хотів тільки одного — розплющити очі. Взяти ситуацію під свій контроль, адже найбільше на світі ненавидів бути у чиїйсь владі. 

Тепер мною керувала темрява. Суцільна, густа та непередбачувана.

Я більше не захлинався водою. Все якоїсь миті припинилося. І я зміг розтулити повіки.

Стеля.

Біла.

Я чув своє шалене серцебиття. Шум у голові знову посилювався, і я різко підірвався з ліжка.

Вдома. 

Декілька разів інтенсивно кліпнув. 

Я знаходився у своїй кімнаті. 

Що за чортівня? 

Як я сюди потрапив?

Голова вибухала від думок. Злість сочилась у крові величезними дозами.

Підійшов до вікна і майже непомітно відтягнув штору. На диво, я не відчував скованості або дискомфорту в рухах. Тільки в голові наче змії оселилися. За вікном сипав сніг, але ще було темно. Ніби світало, або ж навпаки — смеркало. Я не розумів, і розбиратися не було сенсу.

Перш за все, треба було випити кави та вмитися. Тоді спробувати згадати, що сталося, якщо це взагалі можливо.

Закинув капсулу у кавомашину і став чекати напою. 

Останній раз провал у пам’яті в мене був у дванадцять. Я розплющив очі та опинився на подвір’ї сиротинця. Як я там опинився — не знав. Не міг пояснити, як і говорити. Довго шукали моїх батьків, а потім присвоїли ім’я та прізвище.

Гірка кава трохи привела мене до тями. Я почав обдумувати ситуацію, що склалася, і ніяк не міг знайти бодай одного логічного пояснення.

Його не було.

Жодна жива душа не знала, де моя домівка. Тут ніколи не ступала нога жодної людини, крім мене.

Я звик бути самотнім, тому, коли прийшов час подумати про свій куточок, придбав старий млин на околиці міста. У мене два роки пішло, щоб зробити все, як я задумав. І саме зараз я відчував нестерпне роздратування від розуміння, що хтось мене викрив.

Помив чашку та одразу пішов до ванної. Про зустріч з клієнтом я добре пам’ятав.

Декілька раз під краном вмив обличчя холодною водою і підняв погляд на дзеркало! 

— Що за… — відскочив від умивальника, побачивши все обличчя, вкрите зміїною лускою. 

Схопив рушника, почав терти зі всієї сили насухо, а коли знову подивився, обличчя було таке, як зазвичай.

Упершись на бортик умивальника, видихнув і прикрив очі.

Може, мені якусь гидоту непомітно вкололи? 

Я знову підняв погляд на дзеркало. Зіниці в моїх очах почали видовжуватися, очі жовтіти, а коли в роті почало пекти, я широко його відкрив. Язик почав роздвоюватися на моїх очах, при цьому не випускаючи ні краплини крові.