29. Напад на Чубак-Нур

Туттамін похмуро роздивлялась компанію струнких статур. Очікувано група здебільшого складалась з ельфів: лучниця Те-Лаірін, маг Іт-Валай та некромант Ша-Варен. Також у цю компанію якось влізла людська цілителька Еріка. Всі були високі та дуже вродливі (за людським смаком), й всі були рівнем 55+. Вони з цікавістю поглядали на нову учасницю паті, але ніхто не виказав здивування з приводу того, що малеча робитиме в компанії.

Особливо коли гноміха перестала зосереджено роздивлятись нових знайомих та перейшла до плану дій. Вона розповіла, що не зважаючи на свою приязність до гостей, барон Чубак-Нур досить жорстко перериває спроби дізнатись подробиці внутрішніх справ замку.

Довірена особа молодого барона, судячи з обладунків, маг. Невідомо чи він НПС, чи гравець, бо ховає свої параметри. Також у правителя є таємні шпигуни-некроси, що працюють по всіх прилеглих землях.

Для виявлення останніх, команді дуже знадобиться рога, але Марінет з самого ранку не виходила на зв'язок. Тутта вже починала хвилюватися за товарку, але воліла не акцентувати на цьому увагу, щоб не хвилювати Савелія, який, як виявилось, у цій паті був лідером. Але ельф сам згадав про вбивцю, коли постало питання щодо таємного вторгнення й саботажу. Гноміха не зрозуміла чи то було хвилювання, чи то роздратування через зруйновані плани, але відігратися лідер вирішив саме на неї.

- І де носить твою подругу? - гаркнув він на лялькарку.

- Звідки мені знати? - не відступалася Туттамін. - Це ж ти їй вночі спати не давав. Може вона у вірт-кріслі заснула.

- Зранку бадьорою була, - розгубивши лідерський натиск, пробуркотів ельф та розлючено глянув на членів команди, що тихенько посміювалися над цією суперечкою.

Від цього руху сміх гримнув на повну й за мить реготали геть усі, навіть сам лідер.

- Добре, - витираючи сльози, весело схлипнула лялькарка. - Я піду. Вночі відкрию малі ворота, й ми проб'ємось у підземелля.

- А як ти плануєш пройти повз охоронців? Тільки не кажи, що в тебе є кільце всевладдя*.

- Майже. Але я не збираюся розкривати всіх своїх секретів. Вони мені ще згодяться, - всміхнулась Тутта.

- Ну гаразд. З рештою, це твій квест. Тобі й головну роль відігравати.

Ще раз обговоривши план дій з "вухастиками і Ко", гноміха вийшла з групи та почимчикувала до вже знайомого замку. Приводом було виконане завдання та необхідність збути лут, а потім ще й на вечерю з ночівлею напроситись у доброго господаря.

Ввечері знову, як і минулого разу, у замку було людно та галасливо. Проте хазяїн так і не вийшов до гостей. Цього разу Туттамін пробула у залі аж до самого кінця. Гості відчували себе більш вільно при відсутності барона зі своїм таємним радником, тож наприкінці один із захмелілих багатіїв бовкнув, що в того мага просто надзвичайно довга борода.

У випадковість Тутта не вірила... вже не вірила. У цьому малонаселеному світі просто не може бути таких випадковостей. Вона вже хотіла відмінити нічний напад, проте так і не вигадала, як пояснити для інших таку різку зміну.

Так, звичайно, маг шістдесят... якого він там вже рівня? - це неприємно, але ж вони не збираються атакувати його в лоб. Тихенько собі прийдуть, викрадуть фермерського сина та сховають його разом із донечкою. Її схованку вони сьогодні вже знайшли. Й байдуже, що Курода просив не наражати себе на небезпеку, чорнобородий навіть не дізнається, що вона приймала участь в нападі.

Переконавши свою совість та здоровий глузд, гноміха пішла до своєї кімнати. Там вона додатково підготувалася, випивши зілля спритності та швидкості, активувала уміння невидимості. Зайшовши до кімнати вона навмисне не причинила двері повністю, й тепер могла вільно роздивлятись те, що відбувається у коридорі, принаймні з одного боку.

У полі зору охорони, слуг або шпигунів не було, тож вона наважилась тихенько вийти з кімнати. Й майже одразу увагу привернули інші прочинені двері. Зазирнувши за них шпигунка сторопіла, але швидко прийшла до тями та сунула далі. Спершу треба було розвідати, де саме знаходився вхід до підвалу, кількість охоронців на шляху від нього до задньої калитки, через яку вона збиралась впустити "вухастиків і Ко".

Це їй вдалося з легкістю. Вхід до підвалу виявився у закритій зоні, охорони тут було не так уже й небагато. Проте спуститися вниз непоміченою в неї б не вийшло, тож залишки часу Тутта витратила на дослідження прилеглих територій. В останню мить скочила у комірку, яку пригледіла ще у день, та стала чекати відновлення уміння.

Глибоко видихнувши, розвідниця написала в чат про десятихвилинну готовність до наступу. А сама пірнула у роздуми про те, як використає час та несподівано відкриті можливості.

Туттамін: Ви коли виходити будете, не забудьте повідомлення в чат кинути, щоб я теж встигла ноги-в-руки.

Савелій: Ми ж домовились, що ти одразу ж із замку вийдеш.

Еріка: Або будеш зі мною в підтримці.

Туттамін: В мене з'явилися невідкладні справи. Я буду поруч, тож, якщо підтримка знадобиться, підскочити зможу.

Ша-Варен: Й куди ж ти збираєшся посеред бою, дозволь спитати?

Туттамін: До музею. Обіцяю захопити сувеніри для всіх. Якщо знайду, звичайно.

Савелій: Маро, ти - заноза в дупі.

Туттамін: Як ти розмовляєш зі своїм колишнім лідером?

Савелій: Лідером ти була, коли я вважав тебе чоловіком. Й дурниці, що ти робила, здавались вивіреним планом. А тепер я знаю, що... дивись вище.

Лялькарка тихенько засміялася, уявляючи, як її товариші зараз у кущах так само тихенько давляться сміхом. Гарний настрій перед боєм завжди переслідує гравців. Хтось вважає це запорукою провалу, хтось запорукою перемоги. Геймерка не переймалася з цього приводу. Судячи з того, що вона побачила у коридорах, пройти до підземелля буде легко, а от що чекає їх внизу - поки що нікому не відомо.

Почекавши відведений час, вона активувала невидимість та рушила до дверей. Охоронців тут було двоє: один зсередини, другий зовні. Тутта не була рогою, тож повністю безшумно прибрати його не могла. В нагоді тут мало статися зілля спритності, але й воно не допомогло. На допомогу охоронець покликати не встиг, але гуркоту при його вбивстві, на думку лялькарки, було забагато.