27. Піддослідний

Легке розчарування, наче хвиля, прокотилось тілом. Але занадто сильно перейматися образою не стала. Може те й на краще.

Білорус, який раніше начебто зник, повернувся та запропонував ще трохи поспілкуватись у кімнаті відпочинку.

Проте не тільки їм двом прийшла у голову така чудова думка. У вечірню годину тут стояв справжнісінький ґвалт. Хтось перед виходом вирішив трохи "заправитись", хтось щойно прийшов на "нічну зміну".

Геймери вели себе досить вільно у цій компанії, наче не працюють, а розважаються. Співробітники ставились до безтурботності іноземців спокійно. Це менталітет японців, поблажливе та дещо зверхнє ставлення до слабкості невихованих приїжджих. До того ж будь-хто з цих телепнів проводив у грі зазначений у контракті час, ба, навіть, більше.

Надія розміститися на одному з великих диванів померла, не встигнувши народитись, тому вони вирішили завернути до бібліотеки. Читачів серед відвідувачів не було, й нікому вони своїми балачками не заважатимуть. Мінамото чомусь одразу вирішила покинути їх на одинці, мабуть, згадала слова Марини про те, що хлопець їй подобається.

- Вибачте, можу я вас залишити? - спитала вона поглядаючи то на підопічну, то на білоруса. - В мене ще є деякі справи з документацією. Я повернусь, коли Марина-сан мене покличе.

- Конечно! - засяяв посмішкою Савелій. - Я буду беречь ее, как зеницу ока. Даже до кровати проведу.

- В цьому немає необхідності. Турбота про Марина-сан - моя робота.

- Бережешь ее для свое...

Удар з боку під ребра перервав чоловіка та змусив застогнати від болю.

- Дякую, Саюрі-сан. Я подзвоню, коли ми закінчимо.

Жінка коротко вклонилася та пішла, а Мара загарчала в обличчя потираючого бік білоруса.

- Їй подобається Курода, тож не треба дурнуватих жартів про нас із ним.

- Понял я, понял, - огризнувся Савелій, ухопившись за найближче крісло, підтягнув та впав на сидіння. - А рука у тебя тяжелая...

Мара жартівливо погладила забите місце, жаліючи "бідного хлопчика", а йому того й треба. Одразу ж почав зображати з себе скаліченого злою тіткою бідолаху, а очі при цьому так хитро виблискували, що дівчина просто не могла не сміятися.

Дурощі перервав дзвінок Савелієві. Діставши телефон, чоловік спохмурнів, але на дзвінок відповів. Вислухавши співбесідника, він вимушено посміхнувся.

- "Зараз під'їдемо", - а потім з трохи винуватим виглядом звернувся до Мари: - Там подруга твоя звонила. Говорит, они на диване сидят...

- От тепер уже не знаю, чия вона подруга більше... - примружившись, зиркнула на білявого Петренко.

- Не ревнуй, - махнув рукою білорус. - Я тебя больше люблю.

- В тобі я не сумніваюся, а от щодо неї не була б така впевнена, - не могла вгамуватись Марина, чи може справді ревнувала?

Але все ж більше вона хвилювалась через зустріч Сави та Віті, бо ці двоє знову могли влаштувати... як їх там Марінет називала?... байдуже... суперечку, коротше.

Як не дивно, сьогодні на диванах не було жодного знайомого обличчя. Можливо, тому Марінет засумувала й покликала Савелія з Мариною. На питання, чому вона сама, дівчина відповіла, що інші учасники компанії зараз в паті спустошують якісь печери. А вона мало того, що "маленька" та ще й в іншій частині карти знаходиться.

Марина трохи покумекала, пригадуючи карту світу, та спитала в подруги, чи є в неї доступ до графства Сузан. Дівчина сказала, що ніколи там не була, але назва знайома. Тож вони домовились наступного дня зв'язатися у вірті та спробувати об'єднати сили.

- "Тільки ти обережніше там", - вставив свою копійку Савелій. - "Там псих якийсь ходить, що людей догори дриґом підвішує".

- "Справді?" - звела брови Марінет. - "А хто він такий?"

- "Це Мара краще знає".

- "І нічого я не знаю. Він підкрався зі спини. Буркотів якусь дурню. Я навіть не розчула нічого", - конспіратор з Петренко був такий собі, але все ж краще, ніж з білоруса, й чому вона не попросила його тримати язика за білосніжними зубами?

- "Справді?" - знову повторила Марінет, й вигляд при цьому в неї був такий недовірливий.

- "Угу", - кивнула Марина. - "Я майже одразу з гри вийшла та не заходила, поки мій рятівник не прибіг".

- Да ладно, - Савелій, ніяковіючи, почухав носа.

- "Думаю, вже час розходитись", - поспішила змінити тему Марина, щоб Савелій ще чогось не розбовкав. - "Дуже вже мені кортить те осине гніздо розворушити".

Друзі з нею погодились та заходились збиратись додому. Марина їх підганяла, сказавши, що за кілька хвилин, поки не прийде Мінамото, з нею нічого не трапиться, й вони розпрощалися.

Саюрі обурено сопіла, коли виявила підопічну у компанії незнайомців. Але нічого не сказала й просто відвезла дівчину до її кімнати. Далі звичні вечірні процедури та солодкий сон.

Хоча, ні, не солодкий - страшний. Останнім часом жахи постійно переслідували дівчину. Так і сьогодні легке яскраве сновидіння, в якому Мара фліртувала з оголеним до пояса ельфом, перерізав єдиним ударом невидимий вбивця. Перерізав разом із горлом нещасного співбесідника. Рана виявилася така глибока, що голова відкинулась назад, повністю відкриваючи зрізи внутрішніх трубочок. З них виривалась кров та булькання, й перелякана Марина з криком, що розривав горло з середини, прокинулась у повній пітьмі. Однак втома дуже швидко зборола її. Тож єдине, що дівчина з острахом згадала вранці, це полегшення через те, що жертвою вбивці став не її друг, а якийсь геть невідомий ельф.

Вранці поки Мінамото доправляла підопічну до спортзали, дівчина гадала чи варто розповідати лікарці про жахи, чи ні. Адже жінка не психолог. А чи є тут взагалі психолог? Все свідчило про те, що мав би бути, бо вони ж, з рештою, у мізках порпаються.

- Саюрі-сан, а можу я спитати...

- Звісно, - трохи здивована нерішучістю дівчини, відповіла жінка.

- Здається, мені потрібна консультація психолога. Ну, розумієте, всі ці... стільки подій. Мені сняться жахи...

- Я розумію... Гадаю, спершу варто обговорити це з Курода-шіщо:. Ви хочете зв'язатися з ним негайно?

- Я б взагалі воліла цього не робити, але, якщо ви так кажете... Ні, зараз не треба. Можливо, після обід...

- Я повідомлю його про вашу проблему.

- Добре. Дякую.

Одразу після сніданку Марина поспішила до Сорану. Світ зустрів її вранішнім щебетом птахів та гарненьким сплячим обличчям ельфа. Савелій спізнювався, але то нічого. В неї були справи, до яких ельф жодного відношення не мав. Лялькарці треба було вивчити властивості нових голок зі здобутого набору. Виявилось, що нові знаряддя для шиття могли впливати не лише на ворогів, а й на друзів. От тут спляча тушка могла виявитись дуже корисною. Адже як запропонувати Савелію стати її піддослідною маріонеткою, Туттамін не знала. Бо після таких експериментів можна й в храмі опинитись.

- А якщо він прокинеться в храмі? - з острахом поглядаючи на струнку статуру, прошепотіла сама до себе Тутта, однак, в останній раз оцінивши фізичні дані, вирішила: - Нічого він мені не зробить.