1. Een

Вечір видався важким. Після футбольного змагання побилися фани. У відділення швидкої допомоги навезли купу юних та підстаркуватих телепнів зі зламаними щелепами, розбитими головами та ножовими ранами від подряпин до глибоких порізів.

Ольга металася, не присідаючи: промивала рани, випалювала закляття зцілення, клеїла пластирі. Відразу кидалася до наступного ліжка, впевненими рухами перевіряла, чи сильно розтрощена кістка, нашвидкуруч нашіптувала заговір зрощення, накладала шину. Підривалася й бігла, метаючи перед собою сонне закляття, до п'яного вщент товстуна, що горлав  “Hi-ha-hondenlul”. Все це колишня чаромедик другого рангу, а наразі звичайна медична відьма відділення швидкої допомоги, пророблювала, не замислюючись.

Коли лемент вщух, більшість постраждалих недоумків розповзлася по домівкам, а декількох найтяжчих відвезли в стаціонар, медвідьми ще добру годину прибирали прийомне відділення лікарні Парацельса. Вже далеко за північ Ольга, похитуючись, вийшла назовні крізь бічні двері й, заплющивши очі, прихилилася до стіни. З неймовірною насолодою вона вдихала холодне повітря, що пахло опалим листям, вогкістю та дитинством.

Двері грюкнули, почулися кроки, поряд хтось зупинився. Клацнула запальничка, потягло вишнею й тютюном.

 — Будеш?

Ольга витягла з простягнутої пачки сигариллу. Латиша позичила й запальничку. Стах глибоко затяглася, але відразу закашлялася.

— А я думала, у вас в Осенії всі палять.

Ольга лише тихенько хмикнула, сил сперечатися не було. 

— Палимо, а як же. Вовків від хати ганяємо. Вони тютюн страшне не люблять.

— А вовки дуже злі? — Латиша аж рота відкрила. Її цікавість спалахнула жовтогарячим емореолом. 

— Особливо взимку.

— А у вас завжди зима?

Ольга важко зітхнула і знов затяглася, на цей раз обережніше.

— Латиш, ну де цього наслухалася. У нас не набагато холодніше, ніж у Траєктумі. 

Латиша сердито фиркнула, її емореол потемнів і взявся малиновими нитками образи.

— Ти так смішно говориш, у тебе виходить “Тректам”.

Ольга знову закрила очі. 

Чужа. 

Неоковирна чужинка, яка так смішно белькоче батавською. Чудова (тут вона знов затяглася) професіоналка з медичної магії, готова працювати за копійки і брати нічні зміни.

— Все, я додому. В мене наступна зміна через добу. Відісплюся! — Латиша смачно позіхнула і, не чекаючи відповіді, рушила вниз, до каналу. Ольга подивилася на жевріючий вогник, покрутила сигариллу і шпурнула у смітник.

Ще кілька разів глибоко вдихнувши запах зів’ялого листя, Ольга зібралася з силами і повернулася в яскраво освітлений лікарняний коридор, нарешті благословенно порожній. Вона викликала ліфт, вже мріючи, як впаде на ліжко і буде спати, спати, спати… Ну що за підлість, кабінка повзла з верхнього поверху. До біса душ, завтра помиється. І вечерю до біса. І…

— Мефрау Стах?

Від різкого голосу Ольга здригнулася. Мимоволі зіщулившися, почала повільно повертатися, рахуючи про себе до десяти, аж поки не вткнулася носом в білосніжну форменну лікарняну сорочку декана. Підняти очі Ольга не наважилася.

Декана медичного факультету Університета Траєктума, за сумісництвом керівника лікарні Парацельса, чаромедика вищої категорії, легендарного хірурга Альдерта Ван Раппарда боялись всі співробітники університетської клініки. Молоденьким ординаторкам навіть на думку не спадало закохатися в декана.  Його обожнювали наче бога війни Донара: справедливого, бездоганного й невблаганного. Самій же Ользі декан нагадував лихого стрілка фрейшютца, бо будь-яка розмова з ним вела до безумовної поразки. В лікарняних плітках декан проходив під прізвиськом Крижаний Троль.

— Мейстер Ван Раппард?

Незадоволене сопіння.

— Доктор.

— Вибачте, докторе Ван Раппарде. Слухаю вас.

— Необхідно впорядкувати записи по сьогоднішньому прийому. Там повний бардак. 

— Так, докторе, було стільки пацієнтів, ми просто не встигали все детально записувати. Завтра у мене ранкова зміна, але я вийду на годину раніше і відразу займуся внесенням даних в базу.

— Мефрау Стах, ви вважаєте нормою, коли медичні записи у безладі? І для вас можливо залишати бардак до ранкової зміни? — Голос декана зальодянів. — І ви берете на себе відповідальність за можливі наслідки? 

Ольга відчула, як щоки та шию заливає жаром.

— Але моя зміна скінчилася три години тому, — почала вона виправдовуватися, затинаючися. — І всі вже пішли. І…

Вона підняла погляд, зустрілася з пронизливими карими очима, якщо тільки що блискавки не вивергали, і замовчала на півслові. Декан підняв брову. Краї його емореола спалахнули язичками роздратування.

— Добре.

Ольга зіщулилася, відвернулася від розчахнутих дверей ліфта і, ледве тягнучи ноги, пішла назад. На очах закипали сльози безсилля.

За стійкою реєстрації дрімала чергова. Ольга сіла на вільний стілець і на якусь мить завмерла. Далі шмигнула носом, розбудила зі сну комп'ютер і зайшла в базу. В реєстраційних записах дійсно був повний безлад. Ольга підтягла паперовий журнал, відкрила базу швидкої допомоги і сіла зводити інформацію докупи, напружуючи пам’ять.

В душі панувала чорна буря. Від вибуху Стах стримувала лише шалена втома. Графи починали розпливатися перед очима, записи розтікалися каламутними калюжками.

— На ось. — На стійку опустився паперовий стаканчик. Ольга здригнулася. Над монітором навис Лукас. — Вище носа.

Величезний санітар дивився похмуро. Ольга взяла каву. Рука затремтіла, напій виплеснувся через край. 

— Дякую

Сльози все ж покотилися по щокам. Лукас зітхнув. 

— Не бери в голову, це він не до тебе. Ти йому під руку трапилася. Зустрів би Латишу — вона б тут до ранку клацала.

Ольга часто-часто закліпала, обхопила стаканчик обома долонями, відпила. На боці санітара ожила рація: “Терміново на другий поверх, інфекційне”. Лукас скривився: