Глава 5

Мені снилося, що я лечу. Піді мною — безкраї поля Ветлунга. Річка. Місто далеко видніється маленькою червоно-помаранчевою плямою. Помах крил величезного чорного дракона й круті віражі, які він робить у повітрі. Але мені не страшно, адже я в сідлі, зробленому спеціально для мене. Вітер свистить у вухах, а в носі легенько лоскоче. Ми злетіли вгору й кинулися вниз. Радість переповнювала мене від небувалого відчуття, ніби я маленька дитина на американських гірках. Могутнє тіло, де може вміститися кілька слонів, укрите величезними гострими шипами. Гаряча переливчаста луска дракона мерехтіла на яскравому сонці. Я торкнулася її, відчуваючи, яка вона м'яка. Ось дракон полетів униз, а лоскотання в носі посилилося... я не змогла стриматися.

І чхнула надзвичайно голосно, що аж сіла. Пушок відлетів на край величезного ліжка, дорогою обурюючись. Напівсонна глянула за вікно — темрява. Видно лише, як тремтить гілля дерев.

— Ти чого заліз? — сердито буркнула. Мені такий сон снився! Уві сні не так страшно літати на драконові, як наяву.

Пушок підійшов до мене й потерся мордочкою або спинкою. Зрозумій ще, чим саме. Може, його поголити. У-у, драконище. Мало того, що сниться, так ще і його подарунки вештаються тут. Не можу звикнути до цієї маленької істотки. Просто не можу. Ще й сварилися через це з Натаном. Він дивувався, чому мені не подобаються милі пухнасті створіння. Адже вони такі лагідні й велелюбні. А от мені було важко знайти справжню причину. Але серце здригнулося, коли він сказав, що якщо він мені не потрібен, то його можна віддати на шапку. Так і посварилися. Завзирабра залишили, але дати йому ім'я я не змогла.

Пальці за звичкою постукали об ліжко, а звірятко подумало, що це запрошення.

— І треба тобі будити мене ні світ ні зоря? — запитала його, коли він виліз на ковдру. З-під довгих кудлів блиснули очі, трохи нижче показалися білі зубки.

Якось незвично спати у величезному ліжку. На ньому спокійно можуть поміститися ще людей десятеро, а я тут одна сплю. Уся кімната більша за мою колишню двокімнатну квартиру. Ось у земному світі було б холодно, а в Ветлунзі тепло. Камені спеціально магічно заряджають, і вони гріють. Правда, доводиться щомісяця платити обігрівальнику. Зате — підвищений комфорт.

Пушок засопів.

— Гаразд, іди до мене, — звірятко підсунулося до згину ліктя, покрутилося й лягло. За кілька секунд почулося сопіння. Як би не заснути тепер? А раптом я його розчавлю чи зламаю йому щось? Або стискатиму уві сні сильно?

Але очі злипалися, і я заснула. А прокинулася за кілька годин від гучного тупотіння в коридорі й галасу надворі, ніби там мітинг збирається.

Мені терміново треба сірники. Очі не хочуть розплющуватися, а в голову ніби вати напхали. Почувся стукіт.

— Герцогине Загорулько!!! — голос Грети. — Підйом! До вас гості.

Які гості спозаранку? Добрі люди в гості так рано не ходять.

У двері знову загупали так, наче кінець світу на носі, а героя все немає, й остання надія на мене. От тільки ще п'ять хвилиночок. Усього п'ять. Ну Грето.

— Герцогине Загорулько! До вас відвідувач від короля.

Ну й хай іде! До короля.

Тіло безвольно лежало на ліжку, відмовляючись підійматися.

«Ще п'ять хвилиночок», — підступний шепіт звучав у голові. Ніхто ж не помре, якщо я ще трохи посплю. Там ще сонце не зійшло. Напевно, чи це мої очі заплющилися.

— Герцогине, останнє попередження! У моїх руках глечик із водою, рушник і чоловік.

І все в руках? Я, звісно, розумію, що Грета сильна жінка...

— Герцогине! Я заходжу. Хто не вдягнувся, я не винна!!

Двері розчинилися з таким гучним бабахом, що я підскочила на ліжку. Пушок голосно вискнув, вискочив з-під ковдри й пронісся під ногами Грети.

Я поправила заплутане волосся, заправляючи пасма за вуха.

— Доброго ранку, герцогине, — доброзичливий вищир з'явився на обличчі покоївки. Усмішкою я такого виразу обличчя о п'ятій ранку ніколи не назву. — Лікарський радник прийшов.

М'яке світло осяяло кімнату.

— Хто? — потерла очі, підводячись із ліжка. На дивані вже лежала сукня — довга темно-зелена з V-подібним вирізом і рукавами на три чверті, у якій я маю вигляд бібліотекарки. Її і вдягну. Хай усі бачать, що я зла й сувора. І якщо хтось сумнівається, що колір одягу не впливає на сприйняття людини, той глибоко помиляється.

— Лікарський радник Алан Стемфрі з королівського палацу.

— Навіщо? — здивовано втупилася в неї.

— Герцогине, — уперла руки в боки Грета. — У вас набір! Скільки можна спати?

— Та пам'ятаю я, — позіхнула. — На тому світі відісплюся, напевно, — буркнула. — Мені Пушок спати не давав.

Вона розправила сукню й допомогла мені надіти її.

Я розчесалася й зробила легкий макіяж, приховуючи наслідки безсонної ночі. Як жаль, що в цьому світі кави немає. Але та гидота, яку вони п'ють, щоб збадьоритися, на смак нагадує грейпфрут з огірком.

— Він частенько до вас під двері приходить, — Грета поправила мою зачіску ззаду.