Глава 4

Простора кімната, заставлена розкішними меблями. Мені подобається цей будинок — тут затишно й світло. Він ніби чекав на мене з того часу, як його побудували.

Буває таке відчуття, що ти там, де треба.

Ми сиділи за столом, посеред якого стояла величезна тарілка з пиріжками, а навпроти нас чашки із чаєм.

Грета жувала пиріжок, підсовуючи ароматну тарілку ближче до Наталки, яка косилася на книжку.

Переді мною лежало оголошення, написане на пожовклому папері із золотою облямівкою:

«Усім, усім, усім!

Оголошуємо відбір іншомирянок у зв'язку з передбаченням великої богині Яухтурей. Ті, хто візьме участь, отримають тисячу золотих. Умова — дівчина-іншомирянка має бути цнотлива й повнолітня. Від завтра всі охочі можуть звертатися до герцогині Алли Петрівни Загорулько, яка мешкає...»

І це я тільки-но з палацу повернулася! А вони вже зробили оголошення. Ще й мою адресу написали. Це все ідея Натана. Ну драконище! Я тобі влаштую відбір! Ти дізнаєшся, як до мене додому пів королівства кликати без дозволу. От драконище! Моя платня менше ніж нагорода за участь.

Проте приписка, що тих, хто навідається до мене раніше ніж сьома ранку наступного дня, покарають величезним штрафом, не так злила мене.

Зробив послугу, дав поспати до п'ятої! І то добре, якщо охочі прийдуть о сьомій, але мені ж опорядити себе за дві години до початку треба.

Я жалібно подивилася на Грету, яка відкусила величезний шматок пиріжка. Не звикла я її сприймати як служницю. Радше як дорослу подругу. Так уже повелося, що ми завжди їли втрьох. А от Наталка наполягла на певному часі, щоб біологічні годинники не збивалися.

— Я фсе сроблю, ферфорфиня, — сказала Грета, наминаючи за дві щоки.

— Добре. Підготуй кімнати в кінці коридору, — важко видихнула я.

Відкрила конверт, який передав лакей. Розгонистим почерком Натана повідомлялося:

«Герцогине Загорулько Алло Петрівно, через важливість дотримання передбачення вам нададуть кошти на покриття всіх витрат, а також надбавку за учасниць у розмірі тисяча золотих із головною умовою — невинність дівчини повнолітнього віку...» Інша частина записки — безсумнівно, приписка зі смертними вироками й штрафами.

— Наталко, а ти невинна? — продивилася просто на дівчину. Тисяча золотих нам не завадить. Якщо ми втратимо будинок... Не те, що я вірю, що Натан мене вижене. Просто люблю перестраховуватися й зважувати всі варіанти. А помешкання поки на першому місці.

— Алло, — витріщила очі Наталка, — ці руки нічого не бра-али, — показала наманікюрені пальці. Вона й тут примудрилася знайти хорошу манікюрницю.

— Ти приятеля мала? — я примружила очі, почуваючись поліцейською на допиті.

І так завданнячко нелегке: серед попаданок знайти дів. Більшість устигає і до вісімнадцяти нафиґлювати. А куди поспішають — незрозуміло.

— Толік був, і Вася був, — подумала Наталка. — Ще був Микола Дмитрович, але його тато відправив на пенсію.

Я подивилася з легкою недовірою на неї.

— Микола Дмитрович пенсіонер? — фантазія відмовлялася малювати такі картини.

— Охоронець мій колишній. Ось такий чоловік, — вона стиснула руку в кулак і виставила великий палець. Пушок висолопив язика від радості й задихав швидше.

— Дефшачка, — прожувала Грета. — Ти мала секс?

Хоч хтось озвучив це. Щось я після палацового життя про такі речі вголос не можу говорити. Культура, чи що, не дозволяє?

— Фу, як не соромно питати, — скривилася Наталка.

— Наталко, тисяча золотих монет на дорозі не валяється, — я почала барабанити пальцями об стіл.

Дівчина голосно вдихнула й видихнула, аж ніздрі роздулися. Подивилася навсібіч, легкий рум'янець набіг на її аристократичну блідість.

— Нікого в мене не було. Ви просто Толіка-а й Ва-асі не бачили, — вона погладила Пушка й почесала шерстку. Миле бурчання почулося від цієї грудки радості.

Я вже уявляю двох велетів, які відганяють кожного хлопця, що підійшов до Наталки.

— Досить для того, щоб зробити перший внесок у нове помешкання, — я стенула плечима.

— Ви мене хочете вигнати? — Пушок витріщив очі, коли Наталка стиснула його. Бідна тварина. Маленьке, беззахисне, зовсім як дитина.

Я сильніше застукала нігтями об стіл, вибиваючи химерний ритм. Діти для мене болісна тема. Кар'єру побудувала, а от маленького щастя так і не з'явилося. Тільки звичка барабанити пальцями. І чого Натану це не подобалося ніколи? Правда, поруч із ним вона зникала.

— Ні, — нарешті відповіла я. — Просто, можливо, у нас не буде дому.

Вони втупилися в мене. Тільки Пушок пропищав щось.

— Наталко, я хочу, щоб ти взяла участь, — відкинулася на спинку стільця, склавши руки на животі.

— І що та-ам робити треба? — злегка хитнула головою Наталка, закидаючи волосся назад.

— Шоу «Холостяк» знаєш?

— Ой, я не дивлюся таких шоу.